Розділ 32

Атмосфера в ущелині змінилася миттєво. Повітря здригнулося від різкого звуку, схожого на хлопок. У той же момент по периметру ущелини спалахнули смолоскипи, увіткнуті в землю на високих палицях. Їхнє полум’я мало дивний, неприродно-синій відтінок, який вихоплював із темряви вишкірені обличчя вампірів. Їх було більше десятка.

Сай миттєво прикрив собою Майру і дістав мечі. Вампіри не поспішали нападати.

Серед зграї виділялася одна постать, що рухалася з неприродною, хижою грацією, немов розрізаючи собою темряву. Коли вона зупинилася і відкинула важкий каптур, перед Саєм і Майрою постало бліде обличчя Ванеси. Світло смолоскипів жорстко окреслило гострі вилиці, спотворюючи її красу.

Вампіреса окинула поглядом Сая. В її очах промайнула зверхня насолода переможниці.

— От ми й знову зустрілися, любчику, — промовила вона, і її голос, м’який, як оксамит, розіпнув нічну тишу. — Але, погодься, не за найкращих для тебе умов.

Ванеса саркастично посміхнулася ельфу, який не зводив з неї уважного погляду:

— Так, так, так, Саю. Втрачаєш вправність. Мої слідопити тебе дуже швидко вистежили. Ти так старанно ховався в місті зі своїм жалюгідним служкою... Але, як виявилося, виманити тебе було зовсім нескладно. Достатньо лише було показати, що пастка от-от зачиниться.

Ванеса зробила ще один крок. Її очі блиснули червоним, коли вона намагалася роздивитися Майру, що ховалася за спиною Сая.

— Ти завжди мав слабкість до того, щоб захищати тих, хто не може захистити себе сам, — додала вона. — Але цього разу, мій любий, твоя шляхетність стане твоїм саваном. Хоча ти ще можеш все змінити…

— І що ти пропонуєш, Ванесо? — холодно запитав Сай.

— Погодься служити Малхору і мені! — голос вампіреси став хрипким від прихованої жаги, змішаної з тріумфом. — Ти ж знаєш, що ваші клятви Раді — це порожній звук. Ельфійські землі повільно вмирають, Сай. Твоє серце вкривається шрамами від того, що ти намагаєшся врятувати не тих, хто того вартий. Стань на бік переможців. Візьми владу, про яку ти не міг і мріяти. А твого маленького пажа... — вона презирливо кинула погляд на Майру, — ми можемо залишити як забавку. Або просто принести в жертву заради твого процвітання.

Сай випрямився. Його постать, зазвичай така легка, тепер здавалася монолітною, наче витесаною з гірського граніту. Він не відповів одразу. На мить у цій ущелині запала така тиша, що було чути лише важке дихання коней і тріск синього вогню.

— Ти знову помилилася, Ванесо, — нарешті промовив Сай. Його голос був тихим, але в ньому відчувалася крижана рішучість. — Твої триста років життя навчили тебе лише того, як здобувати владу, але так і не навчили розрізняти, заради чого варто жити.

Ельф зробив ледь помітний рух, наче переносячи вагу на передню частину стоп. Його сапфірові очі в цій напівтемряві почали випромінювати слабке, але яскраве внутрішнє сяйво.

— Я краще виберу смерть у цій ущелині, ніж хоча б хвилину під твоїм керівництвом, — відрізав Сай.

Майра, що стояла за його спиною, відчула, як він готується до атаки.

— Що ж, ти зробив свій вибір, — зло прошипіла Ванеса, і в її руках з’явилися дві тонкі, крижані шаблі. — І я сьогодні в цій ущелині буду насолоджуватися твоїм останнім подихом. Вбити їх! — наказала вона вампірам.

З усіх боків на оточених ринула магія.

Повітря в ущелині наелектризувалося. Майра різко відчула, як під шкірою, там, де пульсували дивні знаки, збурилося щось гаряче і живе. Це не був той панічний сплеск, що вирвався у неї в лісі — тепер це відчувалося як стиснута пружина, що нарешті розправилася. Її магія текла по венах, наче розплавлене золото, гуділа в кінчиках пальців, вимагаючи виходу. Дівчина не думала — її тіло діяло швидше за будь-які роздуми. Майра різко, майже з відчаєм, підкинула руки вгору, ніби розриваючи напнуту нитку між небом і землею. І в ту ж мить навколо неї та Сая утворився кокон із розпеченого, золотаво-білого вогню. Світло було настільки інтенсивним, що сині смолоскипи Ванеси враз зблякли, перетворившись на безпорадні іскри. Вогняний щит відбив магічні удари і відкинув нападників, що вже були готові вп’ястися в них своїми іклами.

Цього спалаху вистачило Саю. Скориставшись потрясінням і розгубленістю ворогів, він рвонув вперед, наче стріла, випущена з лука. Його ціллю була Ванеса.

Вампіреса з вереском відскочила назад, її крижані шаблі зі скреготом зіткнулися з ельфійською сталлю Сая. Ельф був нестримним — кожен його рух був вивіреним, кожен удар — спрямованим на те, щоб позбавити вампіршу простору для маневру. Він відтісняв її далі від Майри, не даючи їй командувати вампірами.

Тим часом Майра, стоячи в центрі своєї вогняної сфери, відчувала, як магія сильніше пульсує в її венах. Вона не просто тримала щит — вона спрямовувала його. Щойно хтось із ворогів намагався наблизитися до кокона чи Сая, Майра завдавала точкового магічного удару. Вогонь звивався, наче живий, спопеляючи вампірів.

— Я не ваш трофей! — крикнула Майра дзвінким дівочим голосом, дивлячись прямо на вампірів.

Дівчина скинула плащ і зробила рішучий крок вперед, розширюючи вогняну сферу. Вампіри, побачивши, що їхня господиня затиснута ельфом, почали панікувати й відступати.

— Назад, нікчеми! — верещала Ванеса, відступаючи під натиском Сая. Вона була в люті, її грація зникла, поступившись місцем дикому, звірячому бажанню вижити. — Вбийте дівку! Вона скоро виснажиться!

Сай не дав вампіресі перепочинку. Він перетворився на смертоносний вихор: його меч описував у повітрі складні дуги, змушуючи Ванесу лише відчайдушно відбиватися. Кожна її спроба контратакувати наражалася на сталевий опір. Дихання Ванеси стало рваним, а рухи — метушливими. Вона відчула присмак власної поразки, і саме цей момент розпачу зробив її вразливою. Ельф зробив оманливий рух, змушуючи Ванесу відкритися, і завдав вирішального удару. Голова його колишньої коханки покотилася ущелиною.