Розділ 30

Сон Майри був глибоким і спокійним, наче вона пірнула в озеро, щоб нарешті змити з себе метушню минулих днів. Дівчина прокинулася не від шуму, а від відчуття незвичного тепла та спокою. За вікном уже панували густі вечірні сутінки, а в кімнаті жеврів магічний світильник.

Перше, що відчула Майра — міцну руку Сая, яка все ще спочивала на її талії, оберігаючи навіть уві сні. Вона лежала обличчям до нього, і її подих лоскотав його шию. У цьому напівзабутті вона не поспішала розплющувати очей, насолоджуючись миттю, коли не треба було бути ні «носійкою ключів», ні «рудою відьмою», ні хлопчиком-пажем.

Сай прокинувся майже одночасно з Майрою — ельфійські чуття спрацювали миттєво. Він не відсторонився і не злякався цієї близькості. Його очі зустрілися з її поглядом. У них не було холодної рішучості чи іронії, а лише тиха, майже болюча ніжність.

Сай повільно підняв руку і кінчиками пальців провів по її щоці, заправляючи неслухняне руде пасмо за вухо. Дотик був таким невагомим, що Майра затамувала подих.

— Нам потрібно йти звідси, — прошепотів він, і його голос, хрипкий від сну, змусив її серце пропустити удар. — Цей спокій — лише чергове видіння, яке розвіється на світанку.

Майра накрила долоню Сая своєю, притискаючи її до щоки. Прірва років, що розділяла їх, на мить зникла зовсім. У цій тісній кімнаті під захистом монастирських стін час зупинився. Сай повільно нахилився ближче, і Майра відчула його прискорене серцебиття, яке в унісон відгукувалося в її грудях. Відстань між ними зникла, коли його губи нарешті торкнулися її — спершу обережно, майже нерішуче, наче він боявся зруйнувати її своїм натиском. Але коли Майра відповіла, міцно обвивши руками його шию, ця стриманість рухнула.

Поцілунок мав смак усього, що вони пережили разом. Сай пригорнув Майру до себе з такою пристрастю, наче намагався захистити від усього світу одразу. Його прохолодна ельфійська шкіра обпікала, а дотики ставали дедалі впевненішими, вивчаючи кожен вигин її тіла під тонкою тканиною селянської сукні.

У цій маленькій кімнаті, де пахло воском і сухими травами, час остаточно припинив свій біг. Майра відчувала, як магія всередині неї більше не вирує, а лагідно відгукується, переплітаючись із її власною суттю. Все, що було навколо — страх перед Маркенштейном, стіни Орелії, приреченість їхнього шляху — перестало існувати. Лише тепло тіла Сая, важке дихання і сплеск почуттів, які вони тримали в собі.

Цей вечір став їхнім спільним таїнством. Сай, який довго жив на самоті, і Майра, чиє минуле життя пішло в небуття, знайшли одне в одному дім. Вони кохалися відчайдушно, як люди, що не мають завтрашнього дня, і з ніжністю, на яку здатне лише безсмертне серце.

Коли все втихло, вони лежали, переплетені руками й ногами, вкриті легкою ковдрою. Світло з магічної лампи малювало на їхніх тілах химерні візерунки. Майра слухала спокійний ритм серця Сая і знала: що б не чекало на них за дверима цього будинку, тепер вони стали частиною одне одного.

Але саме в ту мить, коли світ звузився до відстані одного подиху, почувся делікатний, але наполегливий стукіт у двері. Лія принесла вечерю. Чарівність моменту розбилася, як тонкий лід, повертаючи їх до реальності Орелії, де за кожним рогом чатувала смерть.