Розділ 29

Години у сховку тяглися, наче густа смола. Коли перше сіре світло світанку ледь пробилося крізь щілини в покрівлі, Сай відчув легкий стукіт по даху — умовний знак від Барні.

Ельф обережно підняв люк. Він допоміг Майрі вибратися першою, обережно підтримуючи її за талію. Дівчина відчула, як затекли м’язи від нерухомого сидіння у тісному просторі, а свіже ранкове повітря, змусило її здригнутися. Вони швидко повернулися до кімнати, де на них уже чекав Барні. Господар таверни виглядав втомленим, під його єдиним оком залягли глибокі тіні.

— Вони залишили патруль на куті вулиці, — прошепотів він, витираючи руки об засмальцьований фартух. — Але в мене є ідея. У порту мене знають усі, а от про мій маленький будиночок на околиці Кварталу Ткачів не знає ніхто, крім родини. Там зараз живе лише моя племінниця, та сама німа дівчина. Вона вам допоможе.

Сай коротко кивнув, підтримуючи Майру за лікоть — дівчина ледь трималася на ногах від утоми.

— Нам треба залягти на дно на пару днів, — тихо сказав ельф.

— Розумію, — Барні дістав два старі плащі рибалок, пахучі від риб’ячої луски. — Накиньте це. Ми підемо через задні двори. Ранковий туман з ріки зараз такий густий, що власного носа не побачиш. Це наш шанс.

Вони пробиралися вузькими завулками, де стіни будинків здавалися мокрими від сирості. Орелія тільки починала прокидатися: десь проїхав віз із вугіллям, десь заскрипіли віконниці. Будинок Барні виявився маленьким, притиснутим до високої кам'яної стіни старого монастиря. В середині було чисто, пахло сушеними травами та воском.

Коли за ними зачинилися важкі дубові двері, Майра нарешті зняла капелюх. Її волосся було скуйовдженим, а обличчя — блідим, із темними колами під очима.

Німа дівчина, яку звали Лія, вже готувала для них велику дерев'яну кадушку з гарячою водою за ширмою. Вона принесла чистий одяг (цього разу справжню жіночу сукню для Майри, хоч і просту, селянську) та глечик із трав’яним відваром.

Лія вказала на єдину вільну кімнату на першому поверсі — маленьку, затишну світлицю з одним широким ліжком, застеленим свіжою білизною. Іншого місця в будинку просто не було, і в обставинах, коли на кожному розі чатувала смерть, питання пристойності відійшли на другий план. Сай лише коротко кивнув, перевіряючи міцність засува на вікні.

Майра пішла за ширму першою. Гаряча вода, що пахла польовими травами, здавалася справжнім дивом після бруду підземних тунелів та пилу мисливської хижі. Вона змивала з себе не лише втому, а й липкий страх, який переслідував її від самих воріт Орелії. Коли вона нарешті переодяглася в просту селянську сукню і вийшла, Сай, не кажучи ні слова, зайняв її місце за ширмою. Майра бачила лише його силует і чула плескіт води, відчуваючи дивний спокій від того, що він поруч.

Коли ельф вийшов, обтершись рушником і переодягнувшись у чисту сорочку, він застав Майру вже у ліжку. Вона сиділа, підтягнувши коліна до підборіддя, і втомлено дивилася на вогник свічки. Сай мовчки задув гніт, занурюючи кімнату в м’яке ранкове напівсвітло, що пробивалося крізь щільні штори.

Сай ліг поруч, і старе ліжко ледь чутно рипнуло під його вагою. Воно було затісним для двох, тож відстань між ними скоротилася до мінімуму. Майра відчувала, як від нього пахне свіжістю та тими самими польовими травами, що й від неї. Це створювало дивне, майже нереальне відчуття єдності, наче вони були не втікачами в обложеному місті, а просто чоловіком і жінкою, що знайшли свій дім.

— Спи, Майро, — тихо промовив ельф у напівтемряві. Його голос звучав низько, з тими оксамитовими нотками, які вона чула лише тоді, коли вони були наодинці. — Я не засну глибоко. Я почую кожен крок за дверима.

Майра лягла і заплющила очі, але сон не приходив одразу. Вона відчувала тепло, що виходило від тіла Сая, і те, як міцні м'язи його плеча торкаються її руки. У цій тиші прірва в триста років між ними раптом здалася тонкою ниткою, яку можна розірвати одним подихом.

Вона нерішуче поворухнулася і, піддавшись раптовому пориву, притулилася щокою до його плеча. Сай не відсторонився. Навпаки, вона відчула, як він на мить затамував подих, а потім повільно розслабився. Його рука, вкрита тонкими бойовими шрамами, обережно лягла поверх її долоні, що спочивала на ковдрі. Цей дотик обпік Майру сильніше за будь-яке полум'я.

— Тобі більше не треба боятися темряви, — прошепотів він так тихо, що вона ледь розібрала слова.

Майра відчула, як напруга останніх днів нарешті залишає її. Під мірний стукіт його серця вона почала занурюватися в сон. Вона не бачила, як Сай у цій сутінковій тиші на мить притулився підборіддям до її маківки, вдихаючи аромат її волосся, і як на його зазвичай суворому обличчі з’явилася тінь усмішки — сумної, але сповненої небаченої раніше ніжності.

Вперше за довгі десятиліття ельф відчув, що бореться не за обов'язок перед Радою, а за те, що стало йому дорожчим за власне безсмертя.