Розділ 22

Майра відчула, як її серце потроху сповільнює свій скажений біг, але страх нікуди не зник. Вона підняла на Сая очі, повні запитань.

— Чому патрульні так прискіпливо на нас дивилися? — прошепотіла вона, ледь ворушачи губами. — Ми ж щойно приїхали. Невже вони знають, хто я?

Ельф затримав погляд на вхідних дверях, а потім подивився на дівчину.

— Вони шукають не тебе, Майро. Принаймні, поки що, — він заговорив ще тихіше, нахилившись ближче. — Коли ти відпочивала, я зустрів у місті ту, кого сподівався ніколи більше не бачити. Її звати Ванеса.

— Хто вона така?

— Вампіреса. Колись ми були з одного народу, — відповів Сай, і в його голосі почулася гіркота. — Ми мали одружитися, але вона обрала темряву. Ванеса прийняла дар Малхора і вийшла заміж за вищого вампіра — лорда Флертена. Вона впізнала мене на площі, коли ми тільки в’їхали в місто. Цей патруль у залі — її спосіб показати мені, що такій, як вона, не відмовляють.

Майра здригнулася. Думка про те, що за ними стежили весь цей час, поки вона почувалася в безпеці, стала нестерпною.

— То вона не знає про Камінь і про Маркенштейна?

— Ні. Поки що Ванеса думає, що ти — просто черговий «голодранець», який мені прислуговує. Люди для неї — сміття.

Сай доїв свою вечерю і підштовхнув тарілку з пирогом до Майри.

— Їж. Невідомо, коли ми наступного разу нормально поїмо. Нам потрібно вшиватися звідси. Але господар таверни має думати, що ми йдемо спати. Виїдемо через годину, коли ярмарок почне згасати.

— Сай... — вона запнулася, дивлячись на ельфа. — Ванеса... вона і зараз важлива для тебе?

Ельф на мить завмер, стиснувши пальці на кухолі з морсом так, що побіліли кісточки.

— Вона — моє минуле. Я мав би вбити її багато років тому, але не піднялася рука. Ти давай, доїдай. Попереду в нас довга ніч.

Сай із Майрою піднялися у свою кімнату, зібрали речі й непомітно через чорний вихід вислизнули з таверни. У стайні дали срібник хлопчиську, щоб допоміг осідлати коней і не патякав зайвого. Пробираючись вузькими вуличками, вони виїхали з Каранчая через старі ворота, якими селяни приганяли худобу на забій.

Сай вів їх манівцями, уникаючи головного тракту. Через дві години вони виїхали на невелику галявину під похмурим скелястим виступом, осяяну місячним світлом. Раптом коні тривожно заіржали. З темряви, наче тіні, виступили шестеро вампірів. Це не були звичайні міські вартові. Срібне шиття на їхніх шкіряних куртках видавало елітну гвардію дому Флертен. Сай коротко вилаявся, повільно спішився і вдарив свого коня по крупу. Той заіржав і поскакав у бік дерев.

— Як виявилося, Ванеса занадто добре мене знає, раз передбачила цей маршрут, — пробурмотів ельф і вже гучніше промовив до Майри: — Тримайся в полі мого зору, але з коня не злазь. Раптом що зі мною — тікай!

Вампіри напали без жодного слова, злагоджено й професійно. Сай діяв на випередження: він метнув кинджал у крайнього нападника, що намагався обійти їх із флангу. Лезо глибоко ввійшло в шию потвори. Вампір захрипів, схопився за руків’я і з лютим оскалом просто вирвав сталь із власного горла. Кров бризнула на траву темною цівкою, але він лише похитнувся і з ненавистю відкинув закривавлений ніж убік. Кинджал упав у траву неподалік від Майри, на яку нападники навіть не звернули уваги. Для них вона була лише беззахисною здобиччю, якою потім можна буде поласувати.

Сай вихопив свої мечі. Фіолетове сяйво лез небезпечно заблищало. Двоє вампірів викинули руки вперед, і в ельфа полетіли гострі крижані леза, створені магією води. Сай схрестив клинки перед собою. Сталь завібрувала, поглинаючи удар. Ельф не став чекати, поки вороги знову застосують магію. Він кинувся вперед, перетворюючись на розмиту тінь.

Перший вампір, той самий, що вирвав кинджал із горла, не встиг навіть підняти свій меч. Сай ковзнув повз нього, і його правий клинок відтяв йому голову. Не збавляючи темпу, ельф крутнувся на п’ятах і зворотним ударом відтяв голову другому нападнику, який намагався встромити йому меч у спину. Голова злетіла в повітря, а тіло ще секунду стояло, вивергаючи фонтан темної крові.

Третій вампір виявився спритнішим. Він встиг заблокувати випад Сая, сталь скреготала, викрешуючи іскри. Але Сай просто вивільнив ліву руку: його другий меч описав коротку дугу, пронизуючи серце ворога. Ельф різко висмикнув клинок, обезголовив тіло й відштовхнув його ногою.

Три вбивці лежали на траві за лічені хвилини. Але решта вирішили діяти хитріше. Вони розійшлися, тримаючи дистанцію.

— Досить розваг! — прохрипів старший із них, здіймаючи руки.

Саме в цей момент повітря навколо Сая стало густим і важким. Потужний водяний хлист, сформований магією, з неймовірною силою вдарив ельфа по лівому зап’ястю. Удар був настільки різким, що пальці Сая мимоволі розтиснулися. Один із ельфійських мечів відлетів у бік, застрягши в землі. Вампір, що стояв найближче, видав тріумфальний вигук. Побачивши, що ельф на мить втратив рівновагу, він кинувся на Сая.

Майра, що до цього моменту заціпеніло спостерігала за цим танцем смерті, відчула, як у її грудях щось обірвалося. Вона бачила, як Саю все важче відбивати удари. Час для неї ніби сповільнився. Вона зіскочила з коня і кинулася до кинджала, що лежав у траві. Мить — і ніж вп’явся опоненту Сая між лопаток. Цього було достатньо, щоб ельф зібрався з силами й, атакуючи, вбив нападника.

Останні двоє вампірів, побачивши смерть четвертого товариша, згуртувалися. Старший, із перекошеним від люті обличчям, готував новий магічний удар, а його підлеглий вихопив кривий клинок, готуючись до ближнього бою. Майра кинулася до меча, що стирчав у землі.

Саме в цю мить старший вампір, скориставшись тим, що увага ельфа була розсіяна, випустив кілька магічних лез, витканих із гострого льоду. Сай встиг зреагувати, але лише частково. Крижана сталь пройшла крізь його захист, глибоко розсікаючи бік під ребрами. Ельф здригнувся, його обличчя зблідло, а подих перехопило від раптового болю, що обпік холодом.