Розділ 18

Щойно вони виїхали з міста на тракт, як Майра відчула, що серце пропустило удар. Попереду шлях перегороджував пост. Двоє гвардійців у чорних мундирах із розправленими крилами кажана на грудях. Вони холодно спостерігали за ними.

— Стояти! — гаркнув один із них, виступаючи наперед і кладучи долоню на ефес шаблі. — Злазьте з коней! Хто такі і куди прямуєте?

Майра відчула, як знаки на грудях раптом відгукнулися гарячим, гострим поколюванням. Вона спішилася слідом за Саєм, опустивши голову так низько, щоб бачити лише своє запилене взуття.

— Ельфійський найманець, — голос Сая звучав напрочуд спокійно, навіть трохи нудьгуюче. Він дістав сувій. — Це мій служка. Прямуємо в Каранчай на ярмарок.

Гвардієць підійшов ближче. Його важкі кроки відлунювали в голові Майри, наче удари молота. Він зупинився прямо перед нею.

— Чого цей хлопець так тремтить? — запитав гвардієць, нахиляючись до самого її обличчя. Майра відчула його несвіже дихання. — Гей, малий, підніми голову! Чуєш, що кажу?

Паніка накрила її з головою. Вона була впевнена: якщо він зазирне в її очі, маска впаде. Магія під шкірою почала пульсувати так сильно, що Майрі здалося — зараз сорочка спалахне фіолетовим полум'ям.

Сай зреагував миттєво. Він зробив крок вперед, заступаючи дівчину собою, і водночас спритно підкинув у повітря важку золоту монету. Метал яскраво блиснув на сонці.

— Він не просто тремтить, він помирає зі страху, — голосно розсміявся Сай, привертаючи увагу вартового до себе. — Хлопець уперше в житті побачив справжніх воїнів короля вампірів. Він родом із гірського селища, а там тільки кози та каміння. Якби не був німим, то точно б відняло язика від захвату перед вашими мундирами.

Сай піймав монету і по-дружньому втиснув її йому в долоню.

— Візьми, друже. Купіть собі з напарником доброго вина. Хлопця краще не чіпати — він пришелепкуватий з народження, ще впаде тут у припадку, і що ми тоді з ним робитимемо посеред дороги?

Гвардієць відчув вагу золота, і його очі на мить хижо блиснули задоволенням.

— Пришелепкуватий, кажеш? — він презирливо хмикнув, штовхнувши Майру в плече. — Тоді навіщо він тобі?

— Він працює за хліб, що досить вигідно, — не розгубився Сай.

— Ладно, проходьте. Але коли зустрінете наступний патруль на тракті — показуйте папери відразу. Верховний лорд сьогодні не в гуморі, шукають якусь руду злочинницю.

— Щиро дякуємо за пораду, — Сай схилив голову в ледь помітному іронічному поклоні.

Він владно штовхнув Майру, змушуючи її рухатися. Вони взяли коней за повіддя і пройшли крізь загородження. Майра відчувала, як холодний піт стікає між лопатками, а серце все ще намагалося пробити грудну клітку. Тільки коли пост залишився позаду, вона змогла нарешті вдихнути.

— Поїхали, — Сай кинув цей наказ коротко. Його обличчя було напруженим. — Нам пощастило. Цей гвардієць був занадто голодним до золота, щоб бачити далі свого носа. Але наступного разу монета може не спрацювати.

Майра спробувала вхопитися за луку сідла, але пальці не слухалися. Вона незграбно залізла на кобилку, ледь не перевалившись на інший бік. Коні неспокійно переступали з ноги на ногу, відчуваючи нервозність вершників.

— Коли він підійшов… мої знаки… — пошепки промовила вона, дивлячись на свої руки, що все ще дрібно тремтіли. — Вони почали пекти, Сай. Наче під шкіру засунули розпечене тавро. Я була впевнена, що зараз спалахне вогонь і сорочка просто спопеліє на мені.

Ельф повільно розвернувся і пильно подивився на дівчину. Його сапфірові очі звузилися.

— Це реакція на страх, Майро: твоя магія відчула ворогів і зреагувала. Тобі доведеться навчитися придушувати це, — він наблизився до неї, і в його голосі почулася металева загроза. — Інакше ти станеш живим детектором, який видасть нас жнецям Малхора швидше, ніж ти встигнеш вигукнути слово «рятуйте».

Сай різко вдарив коня підборами, і той зірвався з місця, врізаючись у гущавину лісу. Майра, ледь втримавшись у сідлі, погнала свою кобилку слідом. Гілки дерев били по плечах, наче намагаючись зупинити їх.

— Будемо їхати лісом, подалі від тракту, — кинув він через плече, навіть не озираючись. Повітря навколо стало холоднішим, тіні дерев видовжувалися, перетворюючись на химерні лапи. — Тримайся в моєму хвості й не здумай знімати шапку, що б не сталося.

Майра пригнулася до шиї коня, відчуваючи, як ліс поглинає їх.

— Хто такі жнеці Малхора? — запитала вона, і її голос ледь перекривав тупіт копит. Страх, який щойно почав відступати, знову стиснув горло липкими пальцями.

Сай на мить притримав жеребця, дочекавшись, поки вона порівняється з ним. Його ніздрі роздувалися, він прислухався до кожного шелесту лісу.

— А я не розповідав? — Ельф коротко зиркнув на неї. В його погляді не було співчуття, лише холодна розсудливість.

— Ні, — Майра похитала головою, міцніше стискаючи повіддя. — Ти згадав їх так, наче це щось... гірше за варту Маркенштейна.

— Зробимо привал, вип’єш заспокійливого відвару, тоді розповім, — він знову відвернувся, вдивляючись у темні хащі попереду.

— А чому не зараз? — наполягала дівчина, відчуваючи, як невідомість лякає її більше за саму смерть.

— Тому що я не хочу, щоб ми зустрілися з ними раніше, ніж ти дізнаєшся, як від них тікати. Сонце скоро сідатиме, Майро. Немає часу на балачки.

Ельф пустив коня в галоп, залишаючи Майру наодинці з її думками та фіолетовим пульсом у грудях, який, здавалося, ставав дедалі гучнішим.