Глава 11

Майра розплющила очі раніше за інших. Спочатку вона просто дивилася в густу темряву, не розуміючи, де перебуває, але пам’ять почала боляче підкидати їй образи. Один за одним. Двоє червонооких з їхньою моторошною розмовою про кров... брудна повозка... яскраві очі ельфа... море... задушливий трюм корабля... графиня... Себастіан!

Останнє ім'я вдарило, як розряд струму. Дурман у голові остаточно розвіявся, залишаючи по собі важкість у скронях і присмак попелу на язиці. Майра спробувала пригадати вчорашню вечерю, але в пам’яті зяяли порожнечі, заповнені лише обривками чужого сміху та нудотного тепла.

Вона почала гарячково оглядатися. У просторій спальні було лише одне вікно — маленьке, під самою стелею, в яке несміливо зазирав сірий світанок. Майра на мить замислилася, чи вдасться їй пролізти крізь нього, але надії розбилися об міцні металеві грати. Це була не просто кімната для гостей. Це була камера.

Замок різко клацнув, наче удар батога. Майра миттєво заплющила очі, прикидаючись, що спить. Увійшли служниці. Вони запалили магічні лампи, і приміщення залило яскравим, неприродним світлом.

— Пані, вставайте! — гучно скомандувала одна з них. — Час вмиватися, одягатися і снідати. Господарі хочуть, щоб ви були красивими.

Невільниці ледь розплющували очі, рухаючись повільно й сонно, наче мухи в сиропі. Вони слухняно поплелися за служницями до великої вбиральні. Майра теж вдавала з себе напівсонну ляльку, дозволяючи вмивати себе й розчісувати волосся, хоча всередині в неї все тремтіло від люті та напруги.

На сніданок їх знову привели до зали з купальнею. І все повторилося, як у страшному сні, що йде по колу. Дівчата куштували вишукані наїдки, пили солодке вино — і на очах перетворювалися. Їхні обличчя розгладжувалися, страх зникав, а замість нього з'являлася дивна, безглузда життєрадісність. Майра відчула, як її власні спогади знову стають хиткими. Вона зціпила зуби, намагаючись втриматися за образ Себастіана, як за єдину реальність серед цього марева.

Так минуло ще три дні. За цей час Майра остаточно переконалася: у вино чи їжу підмішують зілля забуття та покори. Вона намагалася їсти якнайменше і лише пригублювати напої, але це виявилося непросто. Служниці, прикріплені до кожної дівчини, наче тіні, чіпко стежили за кожним шматком. Їхнім завданням було зробити «гостей» покірними та життєрадісними.

На п’ятий день Майра помітила, що пильність наглядачок нарешті дала тріщину. Бачачи, як сумлінно дівчата поглинають наїдки та бездумно посміхаються стелі, служниці розслабилися. Вони вже не стояли над душею, дозволяючи невільницям самостійно блукати залою, від купальні до столу.

Для Майри це був шанс. Вона виробила стратегію: їла лише цілі фрукти, а воду пила прямо з фонтану в центрі купальні, сподіваючись, що хоча б там вона чиста. Весь час вона майстерно грала роль: сміялася без причини, робила очі порожніми й покірно кивала кожній наглядачці.

Коли день почав схилятися до вечора, Майра почула розмову служниць. Ті навіть не намагалися стишувати голоси.

— Як же мені все це набридло, — зітхнула одна, поправляючи чепець. — Щоразу одне й те саме: мий їх, чеши, годуй...

— І не кажи, — відгукнулася інша, ліниво прибираючи зі столу порожній глечик. — Добре, що сьогодні все це нарешті скінчиться.

Майра відчула, як серце прискорило ритм. «Сьогодні все скінчиться». Ці слова прозвучали як удар дзвона на сполох.

— А я на зароблені гроші куплю собі нову сукню в салоні пані Борже, — мрійливо промовила друга служниця, — і черевички на підборах. Спробую підчепити якогось ельфа в нижньому місті. Кажуть, що деяким із них подобаються людські жінки.

— Тю, навіщо тобі ельф? Людських чоловіків вдосталь.

— Кажуть, що в них… — служниця нахилилася до подруги і прошепотіла їй щось на вухо.

Вони голосно й грубо зареготали. Для них ці дванадцять дівчат були лише брудною зміною, яку сьогодні «спишуть» з рахунків.

Майра опустила очі, вдивляючись у солодке вино у келиху. У його темній глибині вона бачила не радість, а власну кров, про яку так жадібно говорили червоноокі незнайомці. Їй було страшно подумати, яка “служба" чекає на неї попереду. Але вона знала одне: це буде остання ніч у цьому домі.