Глава 8

Наступного ранку невільниць знову вивели на палубу. Наглядач жестом наказав дівчатам піднятися на ростри. Майрі довелося дертися на зв’язку запасних реїв, що були надійно прикріплені до палуби посеред судна. Сидячи там, мов на високому постаменті, вона опинилася вище за всіх інших.

Повітря було настільки густим і теплим, що, здавалося, його можна торкнутися пальцями. Майра заворожено спостерігала, як корабель входить у води Великого Розлому. Тут не було прірви чи небезпечних вирів. Навпаки — море стало спокійнішим, а серед його нескінченної блакиті почали з'являтися невеликі мальовничі острови.

Дівчина закинула голову і затамувала подих. Вранішнє небо Мейлоку змінилося. По блідо-блакитному куполу розповзалися живі смарагдові сполохи. Вони танцювали, перепліталися з ніжними рожевими стрічками, нагадуючи примарне сяйво, що палало навіть при денному світлі. Це було красиво й водночас лякаюче —  здавалося, що небо невідривно спостерігає за людьми.

Настав повний штиль. «Чорна діва» зупинилася, завмерши посеред дзеркальної гладі і її вітрила безсило повисли. Матроси, не гаючи часу, спустили частину полотен, щоб вони не заважали маневрувати.

— На весла! — пролунала хрипка команда боцмана, розрізаючи тишу.

Команда заметушилася. З бортів судна, наче лапи велетенського павука, висунулися довгі важкі весла. За мить почувся ритмічний звук: рип-рип, сплеск... рип-рип, сплеск. Чоловіки, оголені по пояс, синхронно налягали на дерево, і кожен їхній рух супроводжувався тихим стогоном конструкції корабля. Майра бачила, як краплі води падають з лопатей весел, розбиваючи ідеальну морську гладь.

Корабель рухався повільно, а дівчина заворожено спостерігала за островами, що пропливали повз. Кожен здавався їй маревом: сліпучо-білий пісок, химерні дерева з дивовижними кронами, різнокольорові птахи в небі.

— Дивися, руда, бо більше ніколи такого не побачиш!— промовив наглядач, що стояв неподалік. Він відпив води з фляги і витер піт із чола. — Ми наближаємося до південного континенту Мейлоку, там ніколи не буває зими.

Майра усміхнулася і мовчки підставила обличчя лагідному сонцю.

По обіді важка нерухомість повітря нарешті здригнулася. Спочатку це був ледь відчутний подих, що лоскотав шию, але за мить море навколо «Чорної діви» вкрилося дрібними зморшками. Смарагдове небо, наче видихнуло, посилаючи перший справжній порив вітру.

— Вітрила на стеньгу! — прокотився палубою радісний голос капітана.

Весла завмерли, а потім синхронно піднялися вгору.

— Вітер зі сходу! Живо на реї! Поставити марселі! — заревів капітан.

Матроси, мов мавпи, полетіли вгору по мотузяних драбинах. Майра спостерігала, як важкі полотна з гуркотом розгортаються, наче гігантські прапори.

— Весла на борт!

Дівчина здригнулася, коли довгі дерев'яні древка з гуркотом лягли на палубу вздовж бортів. Матроси швидко закріплювали їх, перетворюючи хижого багатоногого монстра, яким здавався корабель у штиль, на стрімкого вітрильного птаха.

— Брасопити вітрила на лівий галс! — гаркнув капітан, перекрикуючи шум хвиль.

Важкі полотна голосно ляснули, наповнюючись живою силою, і вигнулися крутими грудьми. Корабель здригнувся, ніби прокидаючись від довгого сну, і впевнено розрізав дзеркальну гладь килем. Бадьорий шум води, що пінилася за бортом, підхопив «Чорну діву», несучи Майру далі — вглиб невідомого Мейлоку.

Невдовзі «Чорна діва» зайшла у великий шумний порт для поповнення припасів. Матроси вантажили бочки з прісною водою та кошики зі свіжою їжею. Майрі та іншим невільницям під страхом смертної кари наказали сидіти в трюмі, мов миші. Вони могли лише прислухатися до розмаїття звуків, якими був наповнений порт.

Серед людей, що товклися біля причалу, промайнула постать у білій куфії. Чоловік на мить зупинився і поглянув на «Чорну діву». Він знав, кому належить цей корабель і кого той ховає у своєму трюмі. Очі спостерігача на мить блиснули холодним сталевим блиском, перш ніж він розчинився в натовпі, наче тінь, що зникла під полудневим сонцем.

З поповненням припасів життя бранок трохи покращилося. Їжа стала смачнішою, з’явився свіжий хліб і фрукти. А через два дні подорож морем закінчилася. «Чорна діва» кинула якір у таємничій затишній гавані, затиснутій між високими скелями.

Дівчат у шлюпках переправили на берег, де на них уже чекала крита повозка, запряжена парою міцних коней. Двоє мовчазних охоронців допомогли невільницям піднятися всередину, вказуючи місця між тюками зі свіжою соломою та мішками з зерном.

Майра вмостилася на соломі, відчуваючи, як повозка здригнулася і рушила. Крізь щілини в брезенті вона бачила, як гавань зникає в сутінках. Попереду була лише пильна дорога і невідомість.

***

Ось і написала я 40 тисяч знаків, які потрібні для участі в конкурсі. Але я бачу, що не встигну. Та все одно без вашої підтримки — ніяк! Книзі потрібні читачі, коментатори і натхненники ❤️.

Сьогодні закінчила пропрацьовувати каркас книги і дописалася до того, що змінила назву. Це буде справжнє епічне темне фентезі з елементами виживання, з пропрацьованою світобудовою, легендою і меседжем:

«Твоє місце не там, де ти народився (лася), а там, де тебе цінують за те, ким ти став (ла)».

Хепі-енд + кохання, куди ж без них.

На годиннику майже друга година ночі. Спати хочу страшенно, а попереду не так багато часу,  щоб написати цю шалену історію! 

Люблю вас! ❤️