Розділ 25 Напад

Афіна Віндор

Їдальня зустріла мене гулом голосів. Ні, тут завжди шум та гам, лунає сміх. Але не сьогодні. Від звичайної атмосфери тут не лишилося і сліду. Студенти перешіптувалися, щось обговорювали і лише поглядали на всі боки. Щось мені підказувало, що вони явно не навчання обговорюють. Дуже вже дивними були студенти. Та і професора виглядали сьогодні досить заклопотаними і навіть стурбованими. Дивно все це.

Взяла собі салат та сік, відшукала поглядом Клеменсію і направилася до її столика.

– Ти знаєш що відбувається? – запитала принцесу, сідаючи за стіл.

– Напали на студентку, – занадто спокійно повідомила принцеса.

– І ти так спокійно про це говориш? – здивувалася я.

Тепер зрозуміло чому всі такі стурбовані.

– Про що? – до нашої компанії приєднався Дерек.

Він як і Клеменсія наклав собі повну гору тарілок. І куди воно в них поміщається?

– Учора ввечері напали на студентку, – знову повторила Клеменсія, видивляючись щось на таці Дерека.

– На кого? Як вона? Як це трапилося? – посипалася купа запитань від Дерека.

– Не знаю, це відповідь на всі твої запитання, – відповіла принцеса і схопила з його таці тарілку з якимось десертом.

– Що, дійсно нічого не знаєш? – запитав хлопець забираючи у Клеменсії тарілку з салатом.

– Знаю лише те, що напали в одному з коридорів ректорату.

– Не багато, – розчаровано протягнув друг.

Я здивовано спостерігала за їхніми маніпуляціями. І коли вони встигли так порозумітися?

– А для тебе напад, схоже не новина? – запитала Дерека.

– У нас відмінили бойову магію, професор фон Варретт разом з іншими професорами вже там. Може і ми підемо поглянемо?

– Куди Дерек? – осадила його Клеменсія. – В тебе занять немає?

– Є, – протягнув хлопець. – Але ж там розслідування, напад. Цікаво ж! – мрійливо мовив він.

– Це не якісь книжки, це реальність! – осадила його принцеса. – А щодо твого «цікаво», то розкажи про це дівчині, на яку напали.

Здивовано поглянула на Клеменсію. А вона може бути строгою, якщо захоче. Все ж таки й справді принцеса.

– Дивіться, професори збираються. Точно йдуть на обговорення, – Дерек вказав на чотирьох викладачів, що разом залишали їдальню. – Цікаво, куди вони?

– Мабуть в ректорат.

– Гадаєш там залишилися якісь докази? – очі Дерека аж засвітилися, від такого припущення.

– Дереку, які докази? Місце нападу вже давно обстежили і, навіть якщо там щось знайшли, зараз там нічого вже немає. А збираються вони або у ректора або у проректора. Куди ж їм ще йти?

– Може ти й права.

– До речі, ми спізнюємося! – вигукнула принцеса, схопилася на ноги і потягла за собою Дерека.

Якось швидко вони знайшли спільну мову? Чи мені лише здалося, що їхні відносини дещо змінилися? Часу на роздуми не було, схопила булочку з таці Дерека і побігла за друзями.

Лекція була загальна, тому студентів біля аудиторії було забагато. Коли я нарешті попала в аудиторію, Дерек вже зайняв нам місця. Найвіддаленіші від професора. Те, що треба. Загальна магія мій не найулюбленіший предмет, тому тут можна буде спокійно подумати.

Влаштувалася за партою якраз вчасно. В аудиторію зайшов професор і почав виводити прості формули заклять на дошці. Здивовано роззирнулася. І зрозуміла, що мене насторожує.

– Дерек, а де Клеменсія? – прошепотіла другу.

Вона ж так поспішала на лекцію, і де вона поділася?

– Вона прийде пізніше, – повідомив друг.

Цікаво. І куди вона могла подітися?

Ріеро фон Варретт

– Хочете сказати, що це трапилося тут, біля мого кабінету? – здивувався я, оглядаючи місце нападу.

Постраждалу студентку одразу направили в медичний центр, а більше тут нічого особливого не було. Жодного магічного сліду. Їх спеціально підчистили, щоб ми нічого не знайшли.

– Так, ви учора нічого підозрілого не бачили ввечері? – запитав ректор.

– Увечері мене тут не було. Я провідував своїх студентів в медичному центрі, а потім одразу пішов додому, – згадував учорашні події.

Аби тільки ніхто зі студентів не згадав, що я обіцяв поговорити з Афіною у себе в кабінеті і забрав її порталом. Все ж вона вчора була права. Як проректор я поводився не гідно. Але мені потрібна була вона, саме тоді, тієї миті. Згадавши про учорашній момент з Афіною дракон аж замурчав від задоволення. Так, мені теж подобаються такі миті, шкода що їх досить мало.

– А де Касія? Я її сьогодні ще не бачив. Вона учора мала зачинити приймальню, – згадав про свою помічницю.

В приймальній її ще не було. Взяв свій планшет і відправив їй повідомлення.