Розділ 23 Знову медитація

Афіна Віндор

Навчання давалося мені досить легко. Загальні заняття взагалі проходили без проблем. А артефакторика захопила мене навіть більше ніж раніше. Професор Грандеву виявився досить талановитим професором, який знає свою справу. Єдиною моєю проблемою була медитація. Саме на неї я і поспішала. Сьогодні Вілея назначила мені індивідуальне заняття і я з острахом на нього йшла. Це було перше заняття з того часу, як я потрапила в медичний центр.

– Ти таки прийшла, – задоволено промовила фея, побачивши мене на полігоні, виділеному для медитацій.

– Я не звикла відступати. Хоча трохи й побоююся того, що може статися.

– Ми змінимо тактику. Ти просто будеш заглиблюватися в себе і розповідатимеш мені свої враження. Якщо вони будуть тобі неприємні, ми одразу припинимо це.

– Вілея, ти володієш гіпнозом? – я здивовано подивилася на фею.

– Це називається навіюванням. Всі феї мають такі здібності.

– Схоже, я багато чого не знаю про магію фей. Потрібно відновити прогалини.

– Розпочнемо?

– Так.

Я, як і минулого разу, сіла на схрещені ноги, закрила очі і намагалася викинути все зайве з голови.

– Ти слухатимеш лише мій голос, – повідомила Вілея. – Головне нічого не бійся.

Я відчула, як навколо мене затріпотіло повітря, огортаючи мене в легкий, але непроникний кокон. Я чула лише голос Вілеї, все решта звуків відійшли на другий план, вони були для мене не важливі.

– Віддайся своїм емоціям і почуттям. Що ти зараз робиш і де ти?

Деякий час я просто сиділа в темряві і нічого навколо не відбувалося. Але поступово темрява навколо розсіялася.

Я бігла круговими сходами догори. Все вище і вище. Сходів було занадто багато. Це була якась висока башта. На мені була довга біла сукня, яка заважала підйому, але я не зважала на це.

– Ріеро, зачекай, – вигукнула я і пришвидшила крок.

– Спробуй, дожени, – заявив самовпевнений дракон десь з горішніх сходинок.

Мить і я опиняюсь на найвищому майданчику у місті. Чотири арки, розміщені одна напроти одної, а там за ними безкрайнє небо. І жодних поручнів чи обмежень. Один крок – і все. В одній такій арці стоїть Ріеро, і посміхається до мене. Він неймовірно гарний сьогодні. Синій святковий фрак і біла сорочка. Цікаво, з якої нагоди він так вбрався?

– Гадаєш, ти швидша за мене?

– Звичайно, я швидша, – з викликом повідомила я.

– То доведи це! – вигукує дракон і стрибає вниз.

Я в декілька швидких кроків опиняюся під аркою і не роздумуючи стрибаю за ним. Стрімко падаючи донизу, я помічаю як в небі парить чорний дракон.

– Що це було? – вигукнула я, винирнувши з магії, жадібно хапаючи ротом повітря. Серце калатало мов навіжене після такого стрибка.

– Я б сама хотіла це знати, – повідомила фея, прискіпливо оглядаючи мене. – Чому ти стрибнула за ним? Адже це самогубство!

– Я була впевнена, що не розіб’юся.

– Сподівалася, що Ріеро тебе підхопить?

– Ні, – після деяких роздумів відповіла я. – Ріеро летів досить далеко, я бачила що він не встигне.

– Цікаво. Не розумію, що з тобою відбувається. Але мені здається, що ти не випадково опинилася тут. Тобі потрібно більше згадок про дитинство. Тоді твої спогади можуть вирватися на волю. Мені не вдається пробитися через захисний блок.

– Згадки про дитинство, це до Дерека, – посміхнулася я. – Хоча і ти б могла допомогти?

– Дерек у цьому питанні буде кращим помічником. У фей не розвинені емоції настільки як у людей. До того ж я вже доросла і не пам’ятаю дитинство настільки добре, як люди.

– Як у вас все складно, – пожалілася я.

– Не складніше ніж у вас, – відповіла феєчка.

– Ти про що? – не зрозуміла подругу.

– Твої відносини з нареченим досить дивні.

– Він вже не мій наречений, – вигукнула я.

– Навіть так. Але він тут, поруч з тобою, – відмітила фея Вілея.

– Стрибнув за мною в перехід, – пояснила я феї, а сама задумалася.

Якби Ріеро тут не було, мені було б значно важче у цьому світі, не зважаючи на підтримку Дерека. Все ж таки Ріеро мені не чужий і, не зважаючи на наші постійні перепалки, я рада що він опинився тут зі мною.

– Мені пора, – повідомила феєчці, винирнувши з роздумів.

Потрібно було знайти Дерека, адже у мене з’явилася одна ідея. Забігла в лекційну аудиторію, де у нас за розкладом було загальне заняття. Оглянула присутніх студентів, але Дерека серед них не побачила. Зате помітила принцесу.

– Клеменсія, не знаєш де Дерек?

– Він в гуртожитку. Хлопці казали, що йому сьогодні перепало на занятті з бойової магії.

Більше нічого не уточнюючи, я вилетіла з аудиторії, якраз в той момент коли викладач заходив до неї. Сподіваюся, він не помітив хто так нахабно покинув його заняття.