Розділ 19 Знайомство з Афою

Афіна Віндор

Вилетіла з кабінету проректора і просто йшла не розбираючи дороги.

Всередині щось шкребло і невдоволено гарчало. Але я ніяк не могла нічого зрозуміти і виділити це почуття, яке просто розривало мене з середини.

«Мій!» – нарешті змогла я розібрати.

Ще чого? Чому це він мій? Одразу ж запротестувала. Чому мене хвилює те, що він приділяє увагу своїй помічниці? Що вона демонструє дракону свої принади. А ще цей його холодний тон! Він мабуть сильніше за інше задів мене. Байдужість, ось чим віддавав цей тон. Адже раніше такого не було! Він ніколи мене не ігнорував, хоч і не зважав на мої бажання! Ну все ж було зрозуміло ще з першого разу. Навіщо я пішла до нього вдруге? Афіно, ти дурепа! Це ж треба було, заявитися вдруге, щоб влаштувати йому скандал!

Тому він і проміняв мене на свою помічницю. Вона йому скандали точно не влаштовує! До того ж дуже гарна.

Так, потрібно зосередитися на чомусь іншому! Він не зважав на мої бажання! Ось воно! Афіно, це все той же Ріеро, який розпланував твоє життя і не запитав чого хочеш ти! Той самий, який збирався одружитися з тобою не питаючи твоєї згоди. Той, який не хотів, щоб ти навчалася в Академії Драконів!

Схоже стало легше. Всередині вже нічого не шкребло і я навіть змогла вдихнути на повні груди. Та грудка, що застрягла всередині поступово стала зменшуватися.

Не потрібно про це все забувати. Я тут заради навчання. Тут у цьому світі у мене є шанс отримати знання і навчитися створювати складні амулети та артефакти. А що мене чекає з Ріеро? Повернення у свій світ, де для мене закриті двері єдиної Академії у якій є факультет артефакторики. Ні. Я на це не підписувалася.

З такими роздумами я дійшла до гуртожитку і навіть до своєї кімнати. Відчинила двері і завмерла. В кімнаті на вільному ліжку сиділа неймовірно приваблива дівчина з довгим смоляним волоссям. Гарні витончені риси обличчя і неймовірно великі зелені очі.

– Привіт. Я Афіна. А ти наша сусідка? – запитала я дівчину коли оговталася від несподіваної зустрічі.

– А… Афа, – знітившись, мовила вона. – У тебе щось трапилося? – тепер її прискіпливий погляд ковзав по мені з голови до ніг.

– Незначні неприємності, – хотіла я відмахнутися.

– З хлопцем посварилася? – одразу попала в ціль Афа.

– Майже, – тяжко зітхнула.

– Розповідай, – запропонувала вона, запрошуючи мене присісти.

І я розповіла. Про те що зараз з’їдало мене зсередини, про свої ревнощі і труднощі у стосунках з Ріеро. Про його байдужість і своє бажання вчитися. Я просто розповіла шматок свого життя незнайомій дівчині! Не сказала лише його ім’я, та змовчала, що він дракон. Вона ж в свою чергу вислухала мене, навіть жодного разу не перебивши.

– Складні у вас відносини. Але є шанс все виправити, – відмітила дівчина.

– Виправити? – здивувалася я. – Та я його забути хочу. Краще знайду собі іншого. Того, хто буде враховувати мої бажання.

– Це ти завжди встигнеш, – зауважила Афа. – А от виправити те, що є, ще можна.

Придивилася уважніше до дівчини. З початку я подумала що вона моя однолітка, але після бесіди з нею переконалася, що вона старша. Її судження не схожі на думки вісімнадцятирічної дівчини. На відміну від мене вона досить вправно проаналізувала ситуацію і навіть зробила висновки, що не все втрачено. Так ніби знає, що є шанс. Звідки вона це може знати? Адже я сама не знаю як вчиню наступної миті.

– Не впевнена в цьому, – з сумнівом мовила.

– Але ж ти пішла до нього вдруге?

– Пішла, – погодилася я. – А що з того? Йшла поговорити, а натомість влаштувала сцену ревнощів.

– Та невже? – мовила так ніби підловила мене на чомусь.

А вже наступної миті я зрозуміла, що призналася в тому що я ревную! Ревную свого дракона!

– І що ж мені робити? – я все ще була налаштована закінчити ці стосунки, але мене підкупала впевненість Афи, що все можна виправити.

– Слухати себе.

– Нібито я не слухаю.

– Не слухаєш, – впевнено повідомила вона. – Якби слухала, то вже б давно все було інакше, – трохи роздратовано мовила Афа.

Вона доторкнулася до широкого браслета з великим зеленим каменем. Певний час вивчала його, ніби бачила вперше.

– Гарний, – відмітила я.

Браслет дійсно був неймовірно гарним, як і кулон на шиї, який йшов комплектом до браслету.

– Це подарунок, – лагідно усміхнулася Афа. – Мені вже час, – дівчина схопилася і вийшла з кімнати.