Розділ 18 Робочі моменти

Ріеро фон Варретт

День видався напрочуд важким. Перше заняття у бойовиків, до яких я відправив чотирьох бойовиків з третього курсу та двох студенток з факультету зіллєваріння. Довелося муштрувати весь курс, разом з ними, щоб дисципліна добре засіла в їхніх головах. Дякую дядько Ріхтер за таку науку. Тепер я хоч знаю, що мені робити.

В кінці робочого дня просто сидів у себе в кабінеті і дивився в планшет. Троє студентів так і не з’явилися на навчання, і потрібно було зайнятися цим негайно.

– Троє студентів не з’явилися на заняття, – повідомила мені Касія те, що я й так бачив на своєму планшеті. Їх імена підсвічувалися червоним.

– Покажіть мені їх досьє, – я ще не зовсім розібрався з усіма можливостями цієї магічної техніки.

– Зараз, – Касія швидко перекинула на мій планшет всю інформацію про відсутніх студентів.

Пройшовся по досьє. Так-так, хто тут у нас.

– Касія, я правильно все розумію, всі відсутні студенти це феї?

– Правильніше казати фейри, пане проректор, – поправила Касія.

Фейри. Повторив я про себе. Отже феї і фейри.

– Зрозуміло. А раніше таке було? Ну, можливо вони приїжджали пізніше?

– Ні. Вони справно відвідували заняття. Всі чотири роки з ними проблем не було.

– Касія, – звернувся ще раз до помічниці. – Це ж не зовсім звичайні студенти?

– Пане проректор, феї досить замкнені і не допускають нікого до своїх таємниць. Мені, як і всім відомо не багато. Але ви праві. Це не зовсім звичайні студенти.

– Розповідайте, що знаєте.

– Імена фей складаються з трьох частин. Ім’я, рід і наступництво. Рід Арн – це монархи.

– Отже, він може виявитися сином правлячого монарха?

– Може, якщо у нього друге наступництво. Але напевно, ніхто не знає.

– Отже, правлячий король це фейр Арн Перший?

– Саме так. Але наш Астон-Арн може виявитися і третім і навіть дванадцятим.

– А що з іншими?

– Рід Тар теж досить відомий і має певний авторитет серед фей. Але вони як воїни, захисники.

– Отже, цілком можливо, що у нас навчається наслідний принц фей зі своєю охороною?

Касія здивовано подивилася на мене.

– Пане проректор, а ви дійсно можете бути праві. Адже наслідний принц Унтола навчається у нас, чому б і феям цього не робити.

– Ми можемо зв’язатися з їхніми сім’ями?

– На жаль ні. Феї користуються іншою магією і наші винаходи не сприймають.

– Отже, ми ніяк не можемо з ними зв’язатися?

– Саме так.

– Касія, повідомте про це ректору особисто будь-ласка. Можливо він знає, як поступити в даній ситуації.

– Зараз повідомлю, – Касія вийшла з кабінету, лишивши мене самого.

Лише проблем з феями, вірніше фейрами мені тут не вистачало.

Хтось несміливо постукав у двері і прочинив їх. Підняв очі, щоб зустрітися поглядом з Афіною. Вона знову прийшла до мене! Вивчав її так, ніби після довгої розлуки. А вона просто мовчала і не поспішала щось казати.

– Учора нам не вдалося поговорити, – нарешті вона таки почала розмову.

Тихий і спокійний тон яким це було сказано, не в’язався у мене зі звичайною Афіною.

– Так. Я був трохи зайнятий, – вирішив теж спокійно відповісти. Хто знає, можливо саме сьогодні ми зможемо поговорити? Адже я мав що сказати своїй відьмочці.

– Розглядав декольте своєї помічниці? – уїдливо відмітила вона.

– Що? – здивовано поглянув на Афіну.

Спочатку я був ошелешений різкою зміною її настрою, хоча це якраз був звичний її настрій, а потім до мене став доходити зміст її слів. Невже… Почав пригадувати учорашній день. А й справді, декольте було занадто відвертим, але я цього навіть не помітив! Та хіба б я заглядався на інших жінок, коли в мене є своя вередлива та норовлива пара. Але Афіна все ще чекала моєї відповіді і тут я не забарився.

– А ти ревнуєш? – піддів відьму.

– Ще чого, – пішла вона в оборону.

– А я було подумав…

– Не вигадуй те, чого нема! – чітко відрізала Афіна.

Он воно як. Немає, кажеш.

– Ну якщо ми вільні від будь яких зобов’язань, то я можу дивитися куди завгодно.

– Звісно можеш. Головне, щоб це декольте, в яке ти будеш дивитися, не заважало навчальному процесу! – прогарчала відьма.

– Не турбуйся, не завадить.

Афіна вилетіла з кабінету і знову не зачинила двері. А я сів у крісло і опустив голову на руки.

Ну от знову. А ми ж хотіли просто поговорити! Чому кожна наша розмова закінчується перепалкою? Дракон знову невдоволено загарчав. Коли я літав востаннє? Вже й не пам’ятаю. Потрібно було б випустити його, розім’яти крила, та й голову провітрити. Можливо вночі?