Розділ 17 Перший день. Артефакторика

Афіна Віндор

Перший день занять почався зі знайомства з артефакторикою. Точніше з викладачем. Маленьким зеленим гремліном, який прискіпливо оглянув студентів, а потім голосно на всю аудиторію заявив:

– Відьмам тут не місце!

Почалося! Ще один упереджений … гремлін! Схоже, прийшов час відвойовувати своє місце під сонцем, а точніше на факультеті.

– Чому ви такі упереджені?

– Артефактори – це чоловіки, – ніби якусь істину видав професор. – Для вас є інші факультети! Наприклад, лікарської справи.

Ну звичайно, де ж жінкам іще місце, як не зализувати рани їм, хоробрим воїнам-чоловікам!

– Де таке написано? – з викликом вигукнула я. – В правилах університету такого немає.

Гремлін повернувся обличчям до мене і вже уважніше оглянув.

– До того ж у вас слабкий магічний резерв, – відрізав він і знову відвернувся, ніби на цьому розмова закінчена.

– Для артефактора резерв це не головне!

Решта студентів затихла, спостерігаючи за нашою перепалкою. Ніхто не збирався заступатися за мене, чи виказувати свою думку. Що з них візьмеш, чоловіки!

– Не головне, – підтвердив професор. – А що головне?

Це мені вже нагадувало якусь гру. Інтонації професора змінилися на повчальні і вже не було такого виклику в голосі, як на початку. Можливо, я тут зовсім ні до чого, і це все його манера викладання? Що ж підіграю йому.

– Головне в артефакториці це вміння поєднати магію і метал. Надати потрібний вектор магії і закріпити його, щоб артефакт виконував покладені на нього функції.

– Сподіваюся у всіх є зразки своїх робіт? – гремлін обвів прискіпливим поглядом студентів.

Студенти дружно загомоніли і почали копирсатися в своїх речах, дістаючи артефакти. Я теж поклала свій на стіл.

– Сідайте, студентко Віндор. Хороша підготовка до предмету. Прошу всіх здати свої роботи, – гремлін змахнув рукою і амулети, які студенти дістали, стрімко полетіли на його стіл.

Мій теж відправився слідом за іншими.

– Мене звати професор Грандеву, і я буду викладати у вас артефакторику. Якщо хтось з вас вже не впевнений в своїх силах, прошу не затримувати нас, адже попереду багато складного матеріалу.

Але на слова професора студенти ніяк не відреагували і він взявся досліджувати гору амулетів, що з’явилася на його столі. Досить швидко. По пів хвилини, рідше по одній хвилині на кожну річ. Піднімав студентів по черзі, та розповідав про недоліки в їх роботі.

– Цікава річ, – мовив професор оглядаючи мій артефакт. – І багато ви знаєте драконів?

І тут я зрозуміла, як прокололася. Звісно я знаю багато драконів. У мене чоловік сестри, племінники та й наречений, всі дракони, та й ціла академія драконів під боком. І звичайно, амулет, який у мене був – це був захист від драконячого слуху, який я встановлювала Арії з Ріхтером на їхню спальню. Це був один з перших. Але ж у цьому світі драконів вже давно не було. Навряд чи тут є потреба у такому амулеті.

– Одного точно знаю, – впевнено заявила я, встаючи з місця.

Гремлін здивовано на мене подивився.

– Але ж не тільки я його знаю, – продовжила. – Чи ви не знали що у нас з’явився новий проректор і за сумісництвом викладач бойових мистецтв?

Студенти з розумінням закивали, а пан Грандеву задумався.

– Добре студентко Віндор. Гарна робота. Сьогодні ми розглянемо основні принципи артефакторики.

Не встигла я вийти з аудиторії, як до мене підбіг захеканий Дерек.

– Забув тебе попередити, не ведися на провокації пана Грандеву.

– Дякую, Дерек, – прогарчала я. Не міг раніше це повідомити? – Вже сама зрозуміла.

– Вибач, зовсім замотався.

– Дерек, що трапилося? – лише зараз помітила, що друг виглядає дещо дивно.

– Перше заняття у професора фон Варретта. Він нас зовсім заганяв.

Он воно що. Обожнюваний дракон заганяв свій перший курс.

– Виглядаєш не дуже.

– Я то ще нормально, – додав хлопець. – Професор відправив до нашої групи двох дівчат з факультету зіллєваріння, то вони якраз виглядають не дуже.

– Дівчат? – прогарчала я. І чому я так реагую?

– Так. Розповідають, що вони учора бійку влаштували, то він їх у виховних цілях до бойовиків кинув.

Он воно що. А Ріеро і справді відповідально взявся за справи університету. Навіщо йому це? Він же напевно розуміє, що Арія скоро визволить нас звідси.

Ми вже дійшли до їдальні, яка була повністю заповнена студентами. Ледве дібравшись до столу роздачі, наповнили таці і стали шукати вільні місця.

– Афіна! – гукнула мене Клеменсія, яка вже снідала і за її столом були вільні місця. – Йди сюди.

– Як твоє перше заняття? – поцікавилася я. Адже у всіх перших курсів сьогодні були заняття з обраної направленості.