Розділ 16 Подарунки

Афіна Віндор

– А казала, що нікого тут не маєш, – відмітила Клеменсія, коли я з’явилася на порозі кімнати.

– Так і є. Не маю, – знову повторила.

– Отже в тебе є шанувальник, – повідомила дівчина вказуючи на пакунки на моєму ліжку.

Їх було багато. І хоч в жодному з них не було записки, я знала хто їх прислав. Але навіщо? Те, що трапилося в його кабінеті зовсім не в’язалося з цими пакунками. Що затіяв цей дракон?

Розкривала один пакунок за іншим. Тут було все: сукні, верхній одяг, взуття, білизна і ще багато чого. Загалом все, що необхідно дівчині. Серед пакунків знайшлися і прикраси. І я оцінила турботу Ріеро. Вони ідеально підходили для артефакторики.

Я просто не мала слів, щоб описати красу речей. А от у моєї сусідки слова знайшлися.

– Багатий в тебе шанувальник, – відмітила вона, розглядаючи разом зі мною вміст пакунків.

– Чому ти так вирішила?

Звісно я помітила, що всі речі досить стильні, гармонійні і вишукані. Але щоб одразу визначити їх вартість. Це ні.

– Магазинчик пані Левре найдорожчий у цьому місті. Будь-хто туди не заходить. Та і сама пані Левре будь-кого не прийме. Тут не тільки гроші відіграють роль, – просвітила мене принцеса.

Здивовано поглянула на Клеменсію. Це ж звідки у Ріеро в цьому світі такі гроші?

– Але мені не потрібно так багато одягу. До того ж в університеті є форма.

– А в місто ти теж у формі хочеш виходити? Чи ти збираєшся всі шість років ходити у формі? За успіхи у навчанні тут винагороджують вихідними в місті. І тоді можна буде вдягти оце все, – Клеменсія махнула рукою на гору одягу. Ох, я про це не подумала. На відміну від дракона. Мене розривали почуття. З одного боку він потурбувався про мене і я хотіла подякувати за це. А от з іншого, як згадаю ту його помічницю, так одразу хочеться очі обом видряпати!

Хоча чому я так рознервувалася. Він не мій наречений, тому потрібно спокійніше дивитися на це все. На оцю купу дорогого одягу від мого не нареченого.

– До того ж твій шанувальник не оцінить якщо ти прийдеш на побачення у формі університету, – добила мене Клеменсія.

– Що? Яке побачення? – здивовано поглянула на принцесу.

– Саме звичайне, – буденним тоном мовила дівчина. – Може скажеш хто твій шанувальник?

– Не шанувальник. Просто друг.

– Таке, просто друзі не купують, – дівчина витягла з пакунка коротку мереживну сорочку.

– Мабуть випадково, – зніяковіла я.

Вихватила сорочку з рук дівчини і запхала її якнайдалі. Ну Ріеро! Не міг вибрати щось більш-менш пристойніше?

– Я так і подумала, – загадково мовила дівчина і повернулася на своє ліжко.

Вона була для мене загадкою. Ніякої пихатості, чи надмірності. І це дочка короля? Гарна, впевнена в собі, магічно обдарована. І навіть слухняна. До недавнього моменту.

– Клеменсія, а ти дійсно так серйозно посварилася з рідними, що вони тебе навіть не провідають тут?

Дівчина підняла зацікавлений погляд на мене.

– О! Я здивована. Ти таки дещо знаєш! – оцінила вона. – Батько був проти мого навчання тут. Тому навряд чи пробачить мені такі примхи.

– Хочеш сказати, що проміняла палац і сім’ю на навчання та цю кімнатку?

– Ну сім’ю я ні на кого не проміняла. Батько з часом охолоне і пробачить. А оця кімнатка мені подобається значно більше за палац.

– І чим же? – здивовано поглянула на дівчину.

– Тим, що тут принаймні можна поговорити з кимось, хто реально мене слухає, а не поклоняється перед принцесою.

Ох, а їй схоже важко жилося в палаці. Але у мене залишилося ще одне запитання.

– Клеменсія, а чи варте навчання тут таких змін у твоєму житті?

– А сама б ти що відповіла? Я подивлюся, в тебе схожа ситуація.

А Клеменсія виявилася досить проникливою і спостережливою.

– Варте, – відповіла на своє ж запитання.

Дівчина лише посміхнулася відволікаючись знов на свій нотатник. І що вона в ньому знайшла цікавого?