Розділ 15 Підготовка до навчання

Афіна Віндор

Після сніданку у нас не було жодної вільної хвилинки. Ніби й справ небагато: отримати підручники, форму та забігти на свій факультет. Але крім нас був ще натовп студентів, які бажали того ж самого. А мені на додачу довелося ще й форму перешивати. Тому часу ми витратили напрочуд багато.

– Встигнемо ще перепочити перед обідом, – відмітила я поглянувши на годинник.

– Йди сама, у мене ще є справи, – повідомив Дерек і зник.

Всі наші пакунки вже давно були в гуртожитку, і необхідності туди йти не було. А мене неймовірно тягло в інше місце. Можливо прийшов час все вирішити і поговорити?

Знайти мого нареченого, тобто дракона, було досить просто. Де ще шукати проректора, як не в кабінеті проректора? А дізнатися де потрібний мені кабінет не склало зусиль.

В приймальній нікого не було і я відкрила двері до кабінету.

– Ріеро, – вигукнула я, та так і застигла в дверях.

Він сидів за столом, а над ним схилилася молода приваблива дівчина з копною рудого волосся. Але не це кинулося мені в очі. Я прикипіла поглядом до її декольте, яке було занадто відвертим і знаходилося якраз біля обличчя мого нареченого. Тобто мого дракона. Вірніше зовсім не мого дракона. Але нікого з присутніх це не бентежило, окрім мене, звичайно. До моєї феєричної появи вони про щось розмовляли. Тепер же обоє здивовано дивилися на мене.

– У вас щось термінове, студентко Віндор?

Це було сказано так прохолодно, ніби він і справді проректор, а я лише студентка, і ми не знайомі з ним стільки років. Невже Ріеро переосмислив таки наші відносини і тепер ми з ним чужі? Лише так можу пояснити його поведінку та прохолодний тон. Що ж Афіна, ти ж цього сама хотіла. Тепер ти точно вільна.

– Ні, це почекає, – якомога рівніше мовила я і залишила кабінет.

Поплелася в їдальню і, хоч апетит у мене зник, все ж змусила себе хоч щось з’їсти. Студентів, до речі побільшало як в самому університеті так і в їдальні. Але ні Дерека, ні Клеменсії я не зустріла.

Присіла в парку і просто спостерігала за натовпом студентів, який не зменшувався з часом.

– Ось ти де, а я всюди тебе шукаю! – вигукнув Дерек, влаштувавшись поряд зі мною на лавці. – Щось трапилося?

– Все в порядку. Розповідай, – прийшов час дізнатися трохи більше про світ у якому я живу.

– Про що?

– Про все. Особливо про незвичайне.

– Якби ж це було так просто, – знизав плечима хлопець. – Я виріс тут, для мене все незвичайне – звичайне. Цікаво вийшло.

– Зрозуміло, – я відкинулася на спинку і стала спостерігати за хмаринками. – Отже тут крім людей живуть і інші раси.

– Так. На островах живуть дракони, решта рас розділили континент.

– І що всі живуть мирно?

– Майже. Іноді трапляються якісь сутички, але ж я не у цих справах. Тому не можу напевно сказати.

– Ти ж майбутній бойовий маг, – дорікнула я йому.

– Ще встигну за час навчання все це наздогнати, – відмахнувся він.

– А магія? Вона є у всіх?

– Не у всіх. Є люди без дару і їх досить багато. Тому ми й навчаємося в університеті магії, щоб зуміти захистити людей без дару.

Ага, це вже щось.

– А решта рас, яка в них магія?

– Ну тут тобі напевне ніхто не скаже, адже мало хто стане розкривати свої таємниці. Я знаю те, що дракони найкращі бойовики, феї – сильні в медитаційних практиках, але мені здається, що у них є чим нас здивувати.

– А орки та гремліни?

– Гремліни найкращі артефактори, тому їх магія зав’язана на цьому. А орки досить войовнича раса, можливо і магія бойова, але точно поступається магії драконів.

– Отже дракони тут всесильні, – зробила я невтішні висновки. Тепер зрозуміло чому Ріеро прийняли з розпростертими обіймами.

– Вони правителі світу, – уточнив Дерек. Від цього не легше.

– Люди, дракони, феї, орки та гремліни. Це все? – перерахувала я раси.

– Не зовсім. Є ще королівство Унтол.

– А там хто живе?

– Колись давно феї не були схиблені на чистоті своєї раси і траплялися нащадки від союзу людей та фей.

– А казав, що нічого незвичного немає, – відмітила я.

– Що ж тут незвичного. Для нас це буденність, – знизав плечима хлопець. – Спочатку всі нащадки фей жили в тропічних лісах, але новий правитель вирішив, що не варто заохочувати такі зв’язки і закрив землі фей від сторонніх, а всіх хто не має чистоти крові звелів виселити з земель.

– Жорстоко.

– Так, вони змушені були покинути ліси фей. Король нашого королівства був досить щедрим і виділив їм невелику територію, яку назвали королівство Унтол.

– І як вони себе називають?

– Після того, що сталося, вони відносять себе до людей, адже виглядають повністю як і ми.