Розділ 14 Задобрити наречену

Ріеро фон Варретт

Похід по крамницях я вирішив не відкладати. Завтра початок навчання і мене чекатимуть студенти, а Афіні деякі речі можуть знадобитися вже сьогодні. Саме з такої турботи я вирішив почати втілювати свій план у життя.

З університету вийшов через запасну хвіртку, якою провів мене Лімен, адже через головну браму все ще прибували студенти.

Йшов вже знайомою мені вуличкою і досить швидко опинився в галасливому центрі. Магазинчик пані Левре знайшов ще швидше, адже він розташовувався на головній вулиці міста і приваблював своєю вивіскою, зробленою зі смаком.

Всередині не було шуму, гаму та метушні. Тут взагалі нікого не було. Притишене освітлення створювало особливу атмосферу.

– Пані Левре, – гукнув я.

– Проходьте, я зараз підійду, – мовила жінка і вже за хвилину з’явилася.

Пані Левре виявилася немолодою, але досить привабливою жінкою. Весь її образ був підібраний зі смаком. Від нього віяло вишуканістю та елегантністю.

– Чим можу вам допомогти? – запитала жінка оглядаючи мене. – У мене лише жіночий одяг.

– Саме це мені і потрібно. Моя наречена приїхала здалеку, щоб поступити в університет. Але дорогою з багажем виникли деякі проблеми. Університет звичайно забезпечує формою і таким іншим, але ж дівчатам цього мало.

– Я вас зрозуміла, – відмітила жінка. – Вибирати будете на свій смак? – уточнила вона.

– Так, студентів не випускають з університету.

– Проходьте, я маю, що вам запропонувати, – запросила жінка.

Вже через годину я вийшов з крамнички пані Левре. Хоч я і не полюбляв такі походи по крамницях, але сьогодні я був неймовірно задоволений їх результатом. А ще, я уявляв обличчя Афіни, коли вона буде розкривати пакунки. Їх, до речі, доставлять одразу в кімнату моєї відьмочки.

За порадою пані Левре зайшов ще в одну крамницю, де вже підібрав одяг для себе. Адже я налаштований залишитися тут на деякий час, до того ж статус проректора університету вимагає відповідного вигляду.

До речі після здійснених покупок я оцінив розмір своєї зарплатні. Скажу так, ректор не поскупився і я собі можу ні в чому не відмовляти. А заодно балувати свою відьмочку.

Дорогою ще заскочив у магазин прикрас. Сподіваюся Афіна оцінить мої старання. Хоч до прикрас вона в основному байдужа, але для артефактора вони потрібні, тож я впевнений, Афіна не відмовиться прийняти декілька подарунків.

Поглянув на час і зрозумів, що обід в університеті явно чекати мене не буде, тому вирішив ще й пообідати в місті.

Повертався до університету неймовірно задоволений, допоки не помітив біля брами бійку. Вони сьогодні сказилися чи що?

– Що тут відбувається? – голосно гаркнув, щоб одразу всі почули.

Дівчата, а це були саме вони, відірвалися одна від одної і здивовано поглянули на мене.

– Дракон, – зашепотіли студенти, які спостерігали за бійкою.

– Ви двоє, чекаю у своєму кабінеті через десять хвилин! – з запалом вигукнув я і вже хотів пройти на територію, як згадав, що вони ж не знають хто я. – У кабінеті проректора! – зловісно додав і таки пройшов на територію.

А потім начхав на все і відкрив портал до свого кабінету. Годі цих умовностей, я ж дракон як не як. Але опинився я не в кабінеті, а біля його дверей. Роздратований увійшов до приймальні і одразу висловив свої претензії помічниці.

– Касія, чому я не можу телепортуватися до свого кабінету?

– Телепорту… Що? – дівчина здивовано подивилася на мене.

– Телепортуватися. Відкрити портал до свого кабінету, – пояснив.

– Мабуть на ньому стоять захисні закляття, – пояснила вона.

– Розберіться з цим. І ще з моїм будинком.

– А з ним що не так? – злякано перепитала помічниця.

– Туди я теж хочу переміщатися порталом.

– Добре, все владнаю, – пообіцяла Касія і з неймовірною швидкістю кинулася до кристалу зв’язку.

А я зайшов до кабінету і опустився в крісло. Щось розпустили студентів в цьому університеті. Ніякого порядку.

– Пан проректор, до вас прийшли, – заглянула помічниця.

– Нехай заходять. Касія і ви залишіться, мені потрібна ваша допомога.

Дві студентки, які вчинили бійку біля брами пройшли до кабінету. Схоже часу я їм дав обмаль, адже вони навіть своє волосся не встигли привести до ладу після бійки. Виглядали вони зовсім не як студентки магічного університету. А у одної завтра точно буде синець під оком.

– В якому закладі ви навчаєтеся?

– В Шелвонському університеті магії, – переглянулися між собою та мовили в один голос студентки.

– І на якому факультеті?

– Зіллєваріння, – повідомили вони.

– Схоже вам там нудно, – відмітив я. – Касія внесіть зміни, з завтрашнього дня ці дві студентки переводяться на бойовий факультет.