Розділ 13 Робота не забарилася

Ріеро фон Варретт

Хай сказиться цей університет! Більше години я витратив на пошуки свого кабінету. І навіть запитати не було в кого. Ні Лімена, ні ректора на моєму шляху не трапилося.

Добре було одне, коли я врешті дійшов до злощасного кабінету, студенти вже чекали мене під ним. Окинув їх поглядом і попрямував до дверей. Сподіваюся тут відкрито! А те, що я запізнився, то нічого, я ж проректор, мені можна.

Відчинив двері, за якими виявилася приймальня. Молода дівчина, мабуть мій помічник, зіскочила з місця.

– Пане фон Варретт, я ваша помічниця, Касія, – представилася дівчина.

– Дуже приємно Касія. Ми з вами поговоримо пізніше, як тільки я розберуся з ними, – вказав на студентів, що чекали.

Кабінет прийшовся мені до смаку. Просторий, світлий з добротними меблями. Зайняв зручне крісло. Досить непогано. Я вражений.

– Пан проректор, можливо каву? – запитала Касія, з’являючись у дверях.

– Дякую, – а сам перевів погляд на студентів.

З ними потрібно було щось робити, адже якщо зараз їх не утихомирити, то потім від них будуть одні проблеми. Встав і пройшовся кабінетом.

– Бійки на території університету заборонені. Ви про це забули? – обвів їх вивчаючим поглядом. – Якщо так, то даю вам час пригадати наші правила, – помах рукою, їм на голови падають чотири примірника правил університету, такі ж вранці отримали першокурсники, залишився ще запас у просторовій кишені. – У ваших інтересах вивчити це якнайшвидше. А поки будете знайомитися з правилами, позаймаєтеся трохи з першокурсниками.

– Ви не маєте права на це! – заявив високий хлопчина з копною довгого русявого волосся.

Щось не пригадую у решти студентів такої довжини волосся. Схоже я знаю як бути з цим порушником.

– А нагадайте мені студент Ітіс, в якому розділі правил прописана допустима довжина волосся?

Хлопець завмер. Схоже, раніше ніхто не робив йому таких зауважень. Звичайно, я й сам не знав чи є таке в правилах, але головне впевненість. Це теж наука дядька Ріхтера. До того ж, щось мені підказувало, що нормальних поєдинків у третього курсу не було, а отже він ще не знає, як гарно може палати його довге волосся. У поєдинках трапляється всяке.

– Ніякі правила не змусять мене обрізати своє волосся! – з запалом вигукнув студент.

– Обставини бувають різними, – хмикнув. – На три місяці переводитеся на навчання до першого курсу бойовиків. Вільні.

Пройшов назад до свого крісла і втомлено опустився в нього. Не думав, що це так важко. Я тепер схожий на ректора своєї Академії. Один в один. Це ж він не раз погрожував мені відрахуванням, якщо я не зміню свій колір волосся назад. А тепер я вимагаю у студента обрізати своє довге волосся. І чим я кращий?

Підняв голову і зустрівся з вичікувальним поглядом Веленса. Зовсім за нього забув.

– Присядьте студент Унтол.

Я задумався. Навіщо я притяг сюди ще й його? Мало мені було тієї четвірки?

– Ви належите до правлячого роду у своєму королівстві?

– Так, наслідний принц, – підтвердив мої здогадки студент.

– Невже у вашому королівстві немає де навчатися?

– Наше королівство дуже маленьке, якщо порівнювати з масштабами Аглеса.

Он воно як. А Аглес, то виходить королівство в якому ми зараз. Важлива інформація.

– Що особливого у вашому королівстві?

– Ми не зовсім люди, якщо ви про це, – криво усміхнувся хлопець.

Досить несподівано. Не це я сподівався почути, задаючи своє запитання. Схоже у цьому світі на мене чекає багато сюрпризів.

– Вас не дивують мої запитання?

– Ні, – посміхнувся хлопець. А він може бути простим, якщо захоче. – Дракони ніколи не поринали настільки глибоко у справи континенту.

А це вже цікаво. Наставляли та навчали людей, але не цікавилися глибше.

– Студент Унтол. А що для вас означає навчання у дракона?

– Як і для всіх, – несподівано ожив хлопець. – Це неймовірна можливість здобути унікальні бойові навички. Я дуже радий, що тепер ви будете викладати бойові мистецтва.

Хоч щось прояснилося, дракони – найкращі бойовики, і на додачу кращі викладачі. І що мені це дає?

– Можете бути вільним. І не забувайте, для чого ви сюди приїхали.

– А моє покарання? – здивовано перепитав Веленс.

– За що?

– Ну…

– До зустрічі на заняттях.

Веленс вийшов з кабінету, а слідом за ним з’явилася Касія.

– Ваша кава, – чашка з запашною кавою опинилася на моєму столі.

– Дякую, Касія. Мій розклад занять вже готовий? – запитав відпиваючи кави. Смачно, тепер розумію, чому відьми люблять цей напій.

– Він на планшеті, – повідомила дівчина.

– Планшет? – підняв здивований погляд.