Розділ 10-2

До будиночка охоронця я дійшов без пригод, але Гелефа ніде не було видно. Не довго думаючи я направився до парадної брами. Сьогодні приїздять студенти і охоронець може бути там.

Студентів було і справді багато. Їх я запримітив ще задовго до того, як побачив браму. Так, це не Академія драконів, де навчали лише елітних.

Гелеф сидів на великій металевій лавці, яку вочевидь зробили спеціально для нього і здалеку спостерігав за студентами.

– Доброго дня, – привітався я, і присів поруч з орком.

– Пане дракон, доброго дня.

– Сьогодні напрочуд багато студентів, – відмітив я.

– Це ще не всі. Вони будуть з’їжджатися аж до самої ночі. В такі дні брама зачиняється опівночі.

– А чому так багато студентів?

– Так всі ж хочуть навчитися магії. Ніхто не хоче бути неуком, от і їдуть сюди.

– А що інші університети?

– Так не лишилося інших, – розвів руками орк.

Оце так. Виходить, що це єдиний університет у королівстві.

– А з інших королівств тут є студенти? – спонтанно запитав.

– Так, є декілька на старших курсах.

– Доброго ранку, пане дракон, – почувся крик і я закрутив головою. До нас від брами мчав Лімен.

– Доброго ранку, Лімен, – зрадів я. Ось хто зараз розповість мені усе. – Гадав, що ти сьогодні не прийдеш.

– Останній повноцінний робочий день. Завтра вже до школи, – зітхнув хлопець.

Схоже він марив університетом, і вже не міг дочекатися свого навчання тут.

– Лімен, а чому так важливо, щоб в університеті викладав дракон?

– Дракони найкращі бойові маги, вони, тобто ви, – виправився хлопець, – краще за людей проводите підготовку студентів. У ті часи, коли дракони викладали більшість предметів, наше королівство було наймогутнішим. Ніхто навіть не думав виступати проти нас, хоч ми і звичайні люди.

– Але ж дракони завжди підтримували вас.

– Підтримка це одне, але у випадку війни вони б не втручалися у розвиток подій.

Он воно як. А це вже щось. Хоча не хочеться думати, що тут все настільки серйозно.

– Гелеф, що трапилося, – помітив, що охоронець дивиться в бік брами.

– Треба розібратися, – мовив орк і пішов до брами, де вже відбувалися якісь заворушення.

Пішов слідом за ним. Адже тепер це моя робота, аванс за яку я вже отримав.

– Що тут відбувається? – рикнув не гірше дядька Ріхтера, коли той був чимось незадоволений.

Студенти вмить затихли. Я обвів поглядом старшокурсників, а це були саме вони. Почув шепіт: «Дракон!» Схоже, хтось здивований.

– Курс і факультет.

– Бойовики, третій курс, – досить тихо промовив один з них.

– Імена, – вказав на четвірку, що була причиною заворушень.

– А ви хто будете? – мовив занадто самовпевнений студент який стояв осторонь. У сутичці участі він не брав, але його самовпевненість казала про високе походження.

– Професор Ріеро фон Варретт, проректор з виховної роботи і ваш новий викладач бойових мистецтв! – заявив я і навколо запанувала тиша.

– Веленс Унтол, з королівства Унтолія, – представився хлопець.

Ось і перший з іноземних студентів.

– Ваші імена, – знову повторив я своє питання четвірці, що стояла переді мною.

З явним небажанням вони все ж таки повідомили мені свої імена.

– Чекаю вашу четвірку через годину у своєму кабінеті. І вас студент Унтол теж, – повідомив я і пішов геть.

У своєму кабінеті. Де хоч він знаходиться?