Розділ 12 Діяти потрібно обережно

Ріеро фон Варретт

В їдальні було мало студентів, тому я міг спокійно поснідати та подумати. А подумати мені було над чим.

Ми з Афіною опинилися в іншому світі, в якому обоє отримали другий шанс. Я бачив яка вона задоволена вибігала з приймальної, і в ту мить зрозумів, що зробив правильний вибір. Я вирішив дати відьмочці те, чого вона прагнула, свободу та шанс розвинути магію. В нашому світі я наробив багато помилок. Тепер все буде інакше. Тут у цьому світі я завоюю її. Турбує лише одне. Чи вистачить мені часу на це? Адже Арія з Ріхтером напевно вже помітили нашу відсутність і це лише питання часу, коли Арія зможе відкрити перехід у цей світ, щоб визволити нас.

Відволікся від роздумів і помітив, що майже вся їдальня заповнена студентами. Знайшов і Афіну. Це просто неймовірно. Вона тут лише другий день, а навколо неї вже вертиться якийсь хлопець. І на ранкових зборах вона кинула лише один погляд на мене, а потім взагалі відійшла якнайдалі. Я не міг її бачити та й чути не дозволяв гул голосів. Але в їдальні я вже мав намір поспостерігати за нареченою. Мені потрібно діяти обережно, але не зволікати. І хто цей хлопець, який ні на крок від неї не відходить? Наклав їй цілу купу страв. Невже Афіна все це з’їсть? Не помічав за нею аж такого апетиту.

Дракон невдоволено гарчав. Йому, як і мені, не подобався той хлопець біля нашої істинної. Потрібно діяти швидко, а то моя відьмочка тут вмить забуде, хто її наречений.

Спостерігав, як Афіна злякалася вигуку і відправила в політ весь вміст тарілки. Цікаво чому вона така незграбна? Вже не раз помічав таке за нею. Адже за її батьками та Арією такого не спостерігав. А Афіна прямо ходяче нещастя. На рівному місці може спіткнутися.

Довелося підкоригувати траєкторію відбивної, інакше б без невдоволень не обійшлося. І самому довелося б все врегульовувати. Це ж я тепер тут відповідаю за дисципліну.

А бреше вона і справді вправно, навіть я б повірив аби не бачив цього феєричного польоту. Кумедна вона. І чому раніше я цього не помічав?

Встали і пішли. Справи у них! Дракон невдоволено загарчав. І чого гарчати, сам бачу, що наша відьма обростає знайомствами в новому світі зі швидкістю польоту дракона.

Але ж заборонити їй я нічого не можу. Не хочу знову втратити її. Тут потрібно діяти по-іншому. Їсти перехотілося, тому випив лише склянку соку.

– Можливо потрібно підправити меню? – запитав ректор сідаючи за стіл поряд зі мною.

Я подивився на неторкнуту їжу на своїй таці.

– Все гаразд. Я загалом не голодний, – тут потрібно думати як повернути наречену, а не за сніданки перейматися.

– Сподіваюся, що ваш апетит пропав не через наших студентів?

– Ні, з ними ще проблем не було, – повідомив ректора.

Не казати ж йому, що моя проблема прибула в його університет разом зі мною. Та й не знав я, що проблеми зі студентами наздоженуть мене вже сьогодні.

– Завтра запрацює викладацька кухня. Їжа доставляється одразу в будинки викладачів, тому у вас не буде потреби ходити до студентської їдальні, – пояснив ректор.

– Це значно зекономить час, дякую.

Ректор видихнув. Схоже він дійсно переймався тим, чи все мені подобається.

– Пане Ламерс, ви казали, що вже два роки посилали листи на острови, – вирішив я розпитати ректора. Мені здавалося, що з драконами тут не все так просто.

– Так, вже два роки. І за цей час жодної відповіді.

– Навіть відмов не було? – уточнив.

– Не було. Але добре, що хоч зараз вас прислали, а то ми вже втратили надію, – поділився ректор.

Зважаючи на те, що дракона з островів їм так і не прислали, як і будь яку відповідь, то тут дійсно щось відбувається. Що трапилося у драконів, що вони вирішили усамітнитися на островах і перервати всі контакти з континентом? Чи можливо, щось трапилося з самими драконами?

Одні запитання. Ще потрібно дізнатися навіщо університету потрібен дракон. Не питати ж про таке у ректора. Потрібно знайти когось, хото без зайвих підозр поділиться зі мною інформацією.

І тут я оцінив вчинки своєї відьмочки. На відміну від мене вона в цьому світі вже має декількох знайомих.

Хоча про що це я. У мене теж є дехто на приміті! Повеселівши, я навіть поснідав і пішов реалізовувати свої справи.

До будиночка охоронця я дійшов без пригод, але Гелефа ніде не було видно. Не довго думаючи я направився до парадної брами. Сьогодні приїздять студенти і охоронець може бути там.

Студентів і справді було багато. Їх я запримітив ще задовго до того, як побачив саму браму. Так, це не Академія драконів, де навчали лише елітних.

Гелеф сидів на великій металевій лавці, яку вочевидь зробили спеціально для нього і здалеку спостерігав за студентами.

– Доброго дня, – привітався я, і присів поруч з орком.

– Пане дракон, доброго дня.

– Сьогодні напрочуд багато студентів, – відмітив я.

– Це ще не всі. Вони будуть з’їжджатися аж до самої ночі. В такі дні брама зачиняється опівночі.