Розділ 8 Арія

Аріелла Віндор

– Куди ви відправили мою Афіну? Мою улюблену відьму! – причитав Урос, коли я розповіла йому правду про зникнення Афіни.

– Улюблену відьму?! – здивувалася я. І це були зовсім не ревнощі. – А чи це не ти, називав її нестерпним дівчиськом яке протирічить усім законам нашого світу?

– Не пам’ятаю такого! – незворушно мовив Хранитель.

Він пройшовся у подобі великого сірого кота по столу високо задерши голову, а з нею і носа.

– Добре Ур, краще допоможи мені. Афелія ще не народилася, а вже володіє магією. Це вона відкриває переходи у всьому будинку. І вона відправила Афіну та Ріеро до іншого світу.

– Дівчинка буде сильною, – гордо вимовив Ур, ніби це була його заслуга.

– Урос! Отямся. Потрібно повертати Афіну з Ріеро, а я не можу вгамувати магію!

– Не переймайся Арішка. Все владнається коли Афелія народиться.

– Урос, це буде через не раніше ніж за чотири місяці! А Афіну з Ріеро потрібно рятувати негайно!

– Рятувати, рятувати, – перекривив мене Ур. – З чого ти взагалі взяла, що її потрібно рятувати? – Хранитель блиснув своїми зеленими очима.

– Тому що вони потрапили в інший світ, а там знаєш різне трапляється! – гарчала на Ура пояснюючи йому елементарні речі.

– Різне, – погодився він. – Сподіваюся у дівчинки вистачить розумі не лізти в пащу до хижаків. А з рештою вона і сама впорається.

– Ур!

– До речі, а чому сама? Вона ж там з драконом. То я не розумію, чому ти так перехвилювалася?

Він що, знущається наді мною?

– Ти ж сам ще хвилин десять назад причитав куди ми відправили Афіну! А тепер що?

– Я не знав усіх обставин. Тепер я розібрався, і впевнено можу заявити, що все під контролем!

– Під контролем? – гарчала я. – Що під контролем і під чиїм? Адже моя магія вирує в усьому будинку і я її не контролюю!

– Ну подумаєш трохи магії в будинку.

– Он і Ріхтер цим незадоволений!

– Ти дракона сюди не приплітай. Він знав кого бере в дружини, то тепер нехай не скиглить!

– І що мені тоді робити? – розгублено запитала у Ура.

– Вирішувати свої проблеми, – заявив той.

– Я їх і вирішую!

– А оце вже ні! Ти вирішуєш проблеми Афіни, дракона але не свої!

– Ти про що? – не зрозуміла Хранителя.

– Ти хочеш щоб магія перестала вирувати в будинку?

– Звичайно!

– Тоді піди і попий чаю!

– Що? До чого тут чай? – завмерла я від такого неочікуваного запрошення.

– Люба, я згоден з Уросом, – повідомив чоловік, з’являючись у дверях кухні.

– З чим саме? – скептично поглянула на дракона.

– З тим, що тобі потрібно заспокоїтися і магія твоя теж прийде до норми. Зробити тобі чаю?

Невдоволено поглянула на чоловіка. Який чай? Вони що змовилися з Уром?

– Ріхтер, який чай коли моя сестра зникла в іншому світі.

– Вона ж там не сама, а з Ріеро. До речі сином короля!

– Ох! – я злякано поглянула на чоловіка. – А що ми Рагнару скажемо?

– Я сам з ним поговорю. Він все зрозуміє.

– Добре. Але я не можу просто сидіти і чекати. Я навіть не знаю чого чекати?

– Арішка, все буде добре. Афіна помириться зі своїм драконом і Афелія відкриє їм перехід.

– Як у тебе все просто! А нічого, що Афелія ще не народилася?

– Кохана, їй же це не заважало відкрити перехід і відправити Афіну з Ріеро у інший світ. То і назад вона зможе.

– Може хлопці щось нам розкажуть? – з надією запитала чоловіка.

– Сумніваюся, що вони нам розкажуть щось нове, – скептично повідомив Ріхтер. – У них характер весь у свою матір.

– Що не так з моїм характером? – обурилася я на чоловіка.

– Все добре. Наші хлопці, як і ти вирішують всі свої проблеми самі. Не просячи ні в кого сторонньої допомоги.

– Але ж можна спробувати. Ромен, Ремес підійдіть до нас, – мовила я не підвищуючи голосу. Знаю, що вони завжди мене почують.

– Мамо, тітці Афіні і справді потрібно у той світ, – мовив Ромен, з’являючись у дверях.

Ще одна особливість нашої родини. Живучи з драконами, не потрібно казати навіщо я їх кликала. Вони завжди все чують, і швидко з’являються. Ну, майже завжди. Коли ми з Ріхтером збираємося їх сварити, то хлопчаків не те що не докличешся, їх і відшукати виходить досить важко. В таких випадках драконячий слух служить не на користь.

– Я теж так думаю, – додав молодший. – І вона, – тицьнув пальцем на мій живіт, – такої ж думки. Інакше не відкрила б той перехід.

– То ви всі змовилися? – обвела я суворим поглядом дітей, і навіть поглянула на свій живіт. Можливо подіє? – Гадаєте, це весело?