Розділ 9 Загадкова сусідка

Афіна Віндор

Будівля гуртожитку стояла окремо від навчального корпусу і представляла собою п’ятиповерховий будинок з гарним оздобленням. Двостулкові двері були відчиненими, пропускаючи до своїх кімнат численних нових студентів.

Завідуючий гуртожитком видав нам ключ карти та пам’ятку для нових студентів, в якій ми мали знайти відповіді на всі запитання.

– Твоя кімната п’ятдесят п’ята, – повідомив Дерек, заглядаючи у мої документи. – Це на п’ятому поверсі.

– Дерек, я тут згадала, що у мене з собою немає ніяких речей, – і чому я тільки зараз про це подумала? Невже переймалася лише за навчання?

– В цілому вони тобі і не знадобляться. Університет забезпечує студентів всім необхідним, але якщо тобі щось потрібно, то можемо сходити в місто, у мене є певні заощадження.

– Дякую, поки нічого не потрібно, – мені було незручно користуватися добротою друга, тому для себе відмітила, що потрібно знайти собі якийсь заробіток.

– Дерек, а чи можу я комусь продати свої артефакти?

Вони якраз і були зі мною. Не встигла я витягти їх з кишені перед переміщенням.

– Продати можеш. Але не розраховуй на багато. Загалом у студентів дорого нічого не купують.

Ми вже піднялися на п’ятий поверх і навіть стояли біля моєї кімнати.

– Якщо щось потрібно, я буду на третьому поверсі, кімната тридцять дев’ять, – нагадав він.

– Я пам’ятаю. Дякую.

В кімнаті мене чекала несподіванка в обличчі моєї сусідки. Чомусь я зовсім не подумала про це. Гарна дівчина з виразними правильними рисами обличчя і довгим світлим волоссям.

– Привіт, я Афіна.

– Клеменсія, – ковзнувши по мені мимобіжним поглядом відповіла дівчина. – Який факультет? – у її інтонації не було і натяку на цікавість. Ніби вона і так все знала.

– Артефакторика.

Дівчина відірвалася від споглядання свого записника і вже уважніше поглянула на мене.

– Несподівано.

– А ти на якому факультеті?

Дівчина з відвертим подивом дивилася на мене. Але так і не дочекавшись моєї реакції продовжила.

– Магічний факультет. Дивно, що ти цього не знаєш, – додала вона. – Вибирай, де хочеш розміститися.

Я оглянула кімнату. Досить простора і світла кімната. Великі вікна зі світлими шторами. У кімнаті стіл, ліжко і тумба. Все це в потрійній кількості. А ще шафа, розділена на трьох. Шафу я проігнорувала, зважаючи на те, що речей у мене не було. А от ліжко вирішила одразу перевірити. Воно виявилося досить зручним і м’яким. Переглянула зошити та письмове приладдя на столі. Все це я робила під пильним вивчаючим поглядом Клеменсії.

– Де твої речі? – нарешті задала вона питання.

– У мене їх немає. До того ж університет забезпечує усім необхідним.

– Але привозити свої речі не забороняється. До того ж список необхідного тут досить маленький, – пожалілася дівчина.

– Я запам’ятаю.

Ця розмова перестала мені подобатися, адже я щойно усвідомила, що я тут залишилася одна. Тут не допоможуть батьки, і Арія не допоможе виплутатися з чергової неприємності. Лише я вирішую свою долю. Все як я хотіла, але чомусь стало сумно на душі.

– Щось ти розкисла! – заявила сусідка, помітивши зміни на моєму обличчі. А вона спостережлива. – Якщо сумуєш за рідними, то це не тюрма. Вони можуть приїхати до тебе, та й студентів інколи відпускають на вихідні у місто.

– Мої рідні живуть далеко, тому ніхто не приїде.

– Думала я тут одна така буду, – трохи тихіше мовила Клеменсія.

– Яка «така»? – здивовано поглянула на дівчину.

– До кого ніхто не приїздить з рідних.

– Твої теж далеко живуть?

– Слухай, звідки ти така звалилася? – не витримала Клеменсія. – Ходімо на вечерю, а то залишимося голодними.

Їдальня розміщалася на першому поверсі гуртожитку, тому ходити далеко не потрібно було. Велика світла кімната з безліччю столів, частина яких була вже зайнята новоприбулими студентами.

Я лише розглядала страви, коли Клеменсія наповнювала свою тацю. І куди в неї стільки лізе? Вона ж така худа!

– Це все магія, вона вимагає енергії, – пояснила дівчина на мій здивований погляд.

А потім зовсім по-дружньому поставила мені на тацю кілька тарілок.

– Будеш довго думати, залишишся голодною. Завтра з’їдуться старші курси, там взагалі не лови гав, – пояснила дівчина і пішла за невеликий круглий столик.

Вони до речі тут були різних розмірів і форм, на будь який смак.

Вечеря пройшла спокійно, як і повернення до кімнати. Я переглянула план завдань на завтра і лягла спати.

Уві сні я літала над Академією і Ріеро літав поруч зі мною.