Розділ 7 Нова робота для дракона

Ріеро фон Варретт

А й справді. За розмовою і не помітив, що ми зупинилися біля хвірточки з невеликою будкою для охорони.

– Чого тобі? – роздратовано гукнув охоронець.

– Пан дракон приїхав викладати в університеті! – радісно повідомив хлопчина.

– Дракон?! – вигукнув охоронець.

Голос у нього був хриплий і доволі роздратований і захвату хлопчини він не розділяв. А от коли з будочки виліз громила в два з половиною метра зросту, я й взагалі присвиснув від несподіванки. І було від чого, бо до зросту додавалася фіолетова шкіра і великі ікла. І цей громило кинувся на мене! Я незчувся, як опинився у міцних обіймах охоронця.

– Як же ми вас довго чекали! – прогарчав мені на вухо громила і нарешті відпустив.

– Пан дракон не звик ще до континенту, – відмітив хлопчина побачивши здивування на моєму обличчі.

– Ой, звісно! Вибачте, де ж мої манери?! Гелеф – охоронець в університеті, – повідомив громила. – Орк, – трохи згодом додав він.

– Ріеро фон Варретт, – представився і потис Гелефу руку, яка була як дві мої.

Перший шок вже минув, і я в усі очі розглядав орка. Не зважаючи на свій грізний вигляд, він виявився зовсім не суворим, а справжнім добряком. У такого охоронця студенти будуть швендяти туди-сюди і ніякого порядку не буде!

– А як в університеті з дисципліною? – поцікавився.

– Ой, ви не дивіться так, – знітився Гелеф. – У мене все під контролем, ніхто не прошмигне.

– Орки – рідкість у нашому королівстві, тому студентам досить лише одного погляду на Гелефа.

Що ж, до того як орк заговорив зі мною, я теж вважав його грізним і навіть небезпечним.

– А тебе як звуть? – звернувся я до хлопця, зрозумівши, що досі не знаю ім’я свого проводжатого.

– Лімен, – представився він. – Підемо далі?

– Так, Лімен, веди.

І він повів. Спочатку тінистими алеями, потім широкими коридорами і врешті-решт ми дійшли до приймальної аудиторії. Здогадатися про це було не важко, адже тут зібрався весь натовп, що раніше стояв під брамою.

– Номер двісті сорок четвертий! – вигукнув секретар.

До нього миттю підбіг Лімен і зашепотів щось на вухо. На обличчі секретаря спочатку з’явився подив, але вже за мить воно засяяло, як золото драконів у саму сонячну днину. Він перевів погляд на мене і щиро посміхнувся.

– Проходьте, я зараз повідомлю про вас ректора!

Секретар запустив мене та абітурієнта під номером «244» до аудиторії, а сам швиденько побіг до столу за яким сиділа приймальна комісія.

Аудиторія виявилася великою глядацькою залою, де була і сцена і ряди сидінь. Поважний статний чоловік підвівся з-за столу і направився до мене, у той час як решта комісії приділили свою увагу абітурієнту.

– Я ректор Шелвонського університету магії, Арстон Ламерс, – представився ректор.

Ректор був підтягнутим спортивним чоловіком з гарною виправкою. Якби не сивина в його волоссі я б дав йому років сорок, за людськими мірками. Але сивина у магів означала те, що роки цього відьмаки вже давно перейшли позначку сто.

– Ріеро фон Варретт.

– Вітаю, пане фон Варретт. Дуже радий бачити вас в нашому університеті. Але ви розумієте, – зам’явся ректор, намагаючись підібрати слова. – Ми подавали запит щодо професора майже два роки тому. З того часу у нас відбулися значні зміни.

– Вам більше не потрібен викладач? Що ж, я все розумію. Два роки, це дійсно великий термін.

– Що? Ні! Ні в якому разі, – захвилювався пан Ламерс. – Ми вам не відмовляємо. Нам досі дуже потрібен викладач дракон. Я хочу сказати, що ми б бажали розширити ваші робочі обов’язки. І хочемо вам запропонувати сумістити роботу викладача з бойових мистецтв з проректорською роботою з виховної частини, – мовив ректор і закляк в очікуванні мого вердикту.

Тобто мені не тільки не відмовляють, а одразу завантажують всім чим тільки можна. Я миттю оцінив задум ректора. З одного боку я буду муштрувати студентів на бойових мистецтвах, де дисципліна – це найголовніше, з іншого – ще й увесь університет тримати в гострих драконячих пазурах. Схоже, не дарма я запитав Гелефа про дисципліну, її тут мабуть вже давно немає.

– Я згоден.

Нібито у мене був вибір. Світ для мене новий і це найкращий спосіб обжитися у ньому. До того ж десь тут має бути Афіна.

– Точно? – з сумнівом перепитав ректор. – Ви ж розумієте, що вам доведеться навести лад у всьому університеті.

– Я вже зрозумів, що з дисципліною у вас все погано. Але ж у мене будуть помічники? – запитав ректора.

– Тут теж не все так гладко. У вас буде особистий помічник, а ще охоронець Гелеф повністю у вашому розпорядженні, – завірив Арстон Ламерс. – Сподіваюся, Гелеф не злякав вас своїм виглядом?

– З Гелефом я вже познайомився. Турбує лише одне, як студенти відносяться до нього? Адже характер у Гелефа досить добрий.

– За це не турбуйтеся. Всі так бояться орків, що ніхто навіть не подумає з ним розмовляти, а тому студенти не знають про добру вдачу охоронця.