Розділ 5 Ріеро

Ріеро фон Варретт

Ніколи не розумів розповіді старших драконів про істину пару, яка стане твоєю єдиною. Навіщо мені єдина, якщо поряд скільки гарних драконесс? Навіщо обмежуватися лише одною? І хоч до істинної пари дракона я ставлюся шанобливо, але сам не вірив, що це настільки зносить дах.

Тепер я розумію і свого батька, і дядька Ріхтера та й ректора Академії. Адже сам потрапив у таку халепу.

І мало мені було знайти істину пару, так нею ще й виявилася молодша сестра Арії. Їй було лише сім, і для неї я був просто класним драконом, який приходив погратися з нею.

Спочатку це мене забавляло. Але гратися мені швидко набридло і тоді я що тільки не перепробував, щоб повернути все так, як було раніше. Але нічого не допомагало. На інших драконесс я взагалі перестав дивитися, їх запах мене не те що не приваблював, а навіть відштовхував. Дракон всередині гарчав, що у нас вже є пара, і нам нікого іншого не треба. Мій світ звузився до однієї єдиної дівчинки.

Тоді я обрав для себе єдину, як я гадав, правильну тактику – дочекатися коли моя пара виросте, а тим часом поринути з головою в роботу. Благо цією роботою батько завантажував мене так, що не було жодної вільної хвилинки. Я хотів дочекатися поки Афіні виповниться вісімнадцять, одружитися і забрати її до себе. Отакий простий був у мене план. Я гадав що все вийде, але Афіна виросла і тут вже почав проявлятися її характер. До речі, досить непростий характер. І чому молодша Віндор виявилася такою норовливою?

Вона мені заявила, що не вірить ні в які істинні пари, і тому не вважає мене своїм нареченим. І це все коли? За два місяця до того моменту, коли мав здійсниться мій план! Отак просто вона перекреслила все чого я чекав сім років.

Не збирається вона заміж! Не нагулялася! Не вірить, що взагалі ми істинна пара! І що це взагалі таке: «істинна пара»?

Всі ці слова, які вона говорила мені в кімнаті були ніби ляпаси. Тільки тоді я нарешті зрозумів, що всі ці роки я витратив марно. Я просто чекав, пустив все за течією, коли мав би завойовувати свою наречену, а не сприймати її як данину. І що саме гірше, як тільки я це усвідомив, моя Афіна зникла у переході в інший світ. Ось хвилину назад за дверима була ванна, а наступної миті заграва переходу в який ступає моя відьмочка.

Вибору у мене не було, часу на роздуми теж. Ступив слідом у перехід і опинився в іншому світі. Безкрайнє поле і вдалині виднілося місто. Афіни ніде не було. Що було досить дивно, адже я майже одразу за нею пройшов у перехід. Але в цих переходах я нічого не тямлю, тому сподівався, що Афіна таки десь тут.

Пішов до міста в надії, що відьмочка теж сюди піде.

Люди навколо такі привітні. Вітаються та вклоняються. Озирнувся довкола. Щось було не так. Захват на обличчях місцевих навів мене на думку, що вони мене з кимось сплутали.

– Пане, – підбіг до мене хлопчина років п’ятнадцяти, – ви напевне університет шукаєте? Давайте допоможу! – визвався він.

– Університет? – перепитав.

– Так, а що ж іще пану дракону робити в нашому містечку. Лише викладати! – впевнено заявив хлопчина.

Я оглянув хлопчину. Він був худий і високий, як звичайний підліток. Вітер куйовдив солом’яне волосся, яке хлопчина час від часу намагався привести до ладу.

Що ж, причин не довіряти йому у мене не було.

– Так, веди, – погодився я.

– Йдіть за мною, – гукнув хлопчина.

Отже, університет! Погодився з хлопцем, адже там я міг вирішити одразу декілька проблем. Перша – Афіна марить навчанням і напевно теж піде туди. Друга – доведеться пожити деякий час у цьому світі, а отже не зайвим буде заробіток та житло.

Вже за десять хвилин хлопчина вивів мене до університету, башти якого були запримічені мною ще здаля. Територія була огороджена парканом, а біля брами стояв натовп абітурієнтів.

– Нам сюди, гукнув хлопчина відійшовши вбік.

Я залишив браму позаду і пішов за хлопцем вздовж паркану.

– Зазвичай всі проходять туди, – махнув хлопчина рукою в бік натовпу, – але сьогодні там не пройти. Абітурієнти заполонили все навколо. Але ви не хвилюйтеся, я вас проведу найкоротшим шляхом, – запевнив хлопчина.

– Звідки ти стільки знаєш про університет? Ніби ж ще ж замалий для студента.

– Я тут підпрацьовую, тому і знаю все. Зараз мені шістнадцять, через два роки піду вступати на факультет артефакторики!

– То тут і такий є? – здивувався.

А про себе відмітив, що шукати відьмочку не доведеться, вона напевне вже в університеті, адже вона не зможе пройти повз факультет артефакторики.

– Є! Викладає найталановитіший пан Грандеву!

– Пан Грандеву?

– У нього звісно характер не дуже, – хлопець скривив обличчя показуючи що Грандеву той ще жук, – але який може бути характер у гремліна?

– Гремлін? – я аж збився з кроку. В цікавий світ нас занесло.

– Так, пане. Ви звикнете, – махнув рукою хлопчина. – Так от, професор Грандеву найкращий артефактор! Ми прийшли!