Розділ 4-2

Навколо галасували і нервували майбутні студенти, я ж не звертала на них увагу. Вмостилася на широкому підвіконні, очікуючи своєї черги.

– Номер сто вісімдесят п’ятий, – оголосив секретар виглянувши з-за дверей.

Невисока дівчина з довгим русявим волоссям миттю кинулася до секретаря, зникаючи разом з ним за дверима.

Я роззирнулася довкола. Щось мені це нагадувало? Я ж лише вчора отак сиділа на підвіконні Академії драконів і чекала на свою чергу. Все знову повторюється? Так. Але сьогодні є значні зміни. Це не мій світ, це не Академія драконів і…

– Тримай свою каву, – Дерек протягнув мені стаканчик, вмощуючись на підвіконні біля мене.

Так, і тут є Дерек, друг мого дитинства, яке я провела у цьому світі. І до речі, як я встигла відмітити досить привабливий друг.

– Номер двісті третій! – оголосив секретар, і широкоплечий хлопчина попрямував до дверей.

– Який у тебе номер? – запитав Дерек.

Я поглянула на клаптик картону, що видали мені за столом реєстрації і завмерла.

– Чотириста тридцять восьмий!

Щось у цьому світі забагато співпадінь. Сподіваюся мене не виженуть як минулого разу. Другої відмови за два дні я не переживу.

– У мене чотириста тридцятий. Ще встигнемо поговорити.

І тут я зрозуміла, що зараз Дерек почне розпитувати де я пропадала стільки років, а я не знаю навіть чи можу сказати йому правду? Чи знає він, що існують паралельні світи? Чи є у цьому світі таке поняття? Батьки ж мені нічого не розповідали, гадаючи, що ми назавжди повернулися у свій рідний світ і немає більше потреби згадувати минуле. А дарма. Зараз стала в нагоді хоча б якась інформація.

– Номер двісті сорок четвертий!

І черговий щасливець номера зник за дверима.

– А я і не сподівався, що ти повернешся, – почав Дерек. – Ви тоді так швидко зібралися і поїхали, я вирішив що назавжди.

– Дерек, ми насправді поїхали назавжди. У моєї родини не було причин залишатися тут. А те що я тут зараз, то це прикра помилка.

– Помилка? – Дерек скептично вигнув брову. – Ти ж у таке не віриш? Точніше не вірила, – поправився він. – Одинадцять років пройшло, ти могла і змінитися.

– Так, часу дійсно багато пройшло, – я хоч і не згадала нічого важливого зі свого минулого, але деякі моменти все ж випливали в пам’яті. В основному це були витівки з Дереком, від яких гнівалися наші батьки. Як я могла все це забути? Невже перехід між світами сприяв цьому? Чи це батьки постаралися?

– Номер триста дев’яносто!

– То ти тут надовго?

– Не знаю, – чесно відповіла хлопцю. – Я не знаю коли, … е…

– Афіно, я знаю про твій рідний світ і паралельні світи. Можеш казати все як є, – ошелешив мене Дерек.

– Справді? – не повірила я.

– Так. Наші батьки добре товаришували і одного разу твої батьки вирішили відкрити всю правду.

– Як добре, що ти все знаєш, – з полегшенням мовила я.

– А ти схоже, багато чого забула, – відмітив хлопець.

– Так, я майже нічого не пам’ятаю про цей світ. Спогади лише почали відновлюватися.

– У нас є час, щоб все надолужити, – задоволено мовив Дерек.

– Номер чотириста тридцять! – оголосив секретар.

– Мені час, – повідомив хлопець, лишаючи мене саму.

Дерек зник за дверима , а я перевела погляд у вікно. Чи могло бути так, що з сотень а то й тисяч паралельних світів, мене закинуло переходом саме в той світ у якому я народилася? Мій рідний світ! Це збіг?

– Номер чотириста тридцять вісім, – як грім пролунав голос секретаря.

Я зіскочила з підвіконня і швидко побігла в заповітні двері. От нічому мене досвід не вчить! Я перечепилася через поріг і полетіла. А полетіла я прямо в обійми ….

– Афіна! – пролунав до болю знайомий голос.

– Ріеро! – я завмерла в обіймах нареченого. Він знову встиг мене підхопити. – А ти що тут робиш?

________________________

Вітаю. Трохи згодом буде блог з ілюстраціями до книги.