Розділ 5 Інший світ

Афіна Віндор

Я опинилася в іншому світі! Скільки разів слухала історії Арії але ніколи не думала, що сама потраплю до іншого світу. І добре, що хоч Ріеро бачив моє переміщення і тепер може повідомити Арії, куди я поділася.

Роззирнулася. Нічого незвичного. Поле, невеличкий лісок вдалині і місто! Ось туди мені і потрібно. Там є люди, а це краще аніж блукати посеред лісу.

Широка брукована дорога, на яку я вийшла, якраз вела до міста. Я не плекала марні надії, що мене сьогодні ж знайдуть у цьому світі. Взявши до уваги, що твориться з магією Арії, добре якщо вона мене звідси хоч через місяць визволить.

І чому я не поглянула, куди прямую? Арія ж казала, що переходи виникають в будинку спонтанно. Потрібно було думати. Так, думати! Але думки мої були зайняті Ріеро. Цей наглий, нестерпний дракон вирішив, що ми одружимося за два місяці! Ще чого надумав! Істинна пара, то його проблеми, а у мене все в порядку і немає мене причин, так швидко виходити заміж. І взагалі, може він мене обманює. Ніхто ж і не перевірив, чи справді це так. Офіційно ми не заручені, тому турбуватися мені немає чого. Тим паче тут, в іншому світі. Можливо це і добре, що я сюди потрапила. Буде час подумати про все. Наодинці. Без батьків, Ріеро і навіть Арії з Уросом.

Десь за чверть години я дійшла до околиці міста. Воно мальовничо вписалося між гірською грядою та річкою. Все тут було досить звичним. Місто, будинки, люди. Все як у моєму рідному світі. Всі метушилися, перегукувалися, поспішали. Це гріло мені серце. Адже не хотілося опинитися у войовничому світі, без будь-яких засобів до самозахисту. Адже з собою у мене було лише декілька артефактів, які залишилися в кармані сукні. Вони мені так і не знадобилися.

Вузькі вулички змінювали одна одну і вивели мене на Ринкову площу. Рівні ряди з товарами, торговці та покупці. Шум та гам навколо. На мить в моїй уяві виник образ крамнички з великим різнокольоровим льодяником на вивісці. Я завернула за ріг і завмерла. Прямо переді мною була та сама крамниця яка щойно з’явилася в моїй уяві. Точнісінько така. Навіть кольори на льодянику були відповідні.

Я роздивлялася вивіску хвилин п’ять. Можливо, я бачила щось схоже у своєму світі? Але чому тоді вона з’явилася в моїй уяві саме зараз? Дивина та й годі. Залишивши крамницю позаду, я пішла далі поки не вийшла на роздоріжжя. Одна вуличка вела вліво, інша – прямо.

І знову якесь дежавю, я ніби була вже тут і точно знаю, що мені потрібно йти прямо. І вже через десять хвилин я опинилася перед університетом магії. Звідки я це знаю? Просто знаю і все.

Біля великої кованої брами було досить людно. Натовп гомонів та перешіптувався. Було чутно невдоволені вигуки, і абітурієнтів, які намагалися пройти без черги, відтісняли у самий її кінець.

Поступово натовп ставав все менше і майбутні студенти гомоніли вже на території університету. І от коли біля брами залишилося зо два десятка людей, я почула здивований окрик.

– Афіна? – високий чорнявий хлопець стояв неподалік і уважно розглядав мене. – Цього не може бути! Невже це ти?

Я здивовано подивилася на хлопця. Гарний, спортивної статури з неймовірно привабливим обличчям. Чорне волосся спадає короткими пасмами на обличчя. Судячи з вишуканого одягу – заможний. А ще сильний маг, я б навіть сказала відьмак. Серйозний супротивник, оцінила я хлопця. Але про що це я? Який супротивник? Його чарівна посмішка говорила про те, що він якнайменше радий мене бачити, а якнайбільше – зараз задушить в обіймах. Але звідки він мене знає?

І раптом, в пам’яті щось сколихнулося і вона мені підкинула спогад про хлопчика років семи, з такою ж чарівною усмішкою.

– Дерек? – ім’я саме сплило у підсвідомості. – Дерек Фрост?

– Це ти! – вже ствердно вигукнув хлопчина і таки згріб мене в обійми. – Ти таки повернулася! Невже прийшла поступати в університет? Так як ми і планували? – засипав мене питаннями Дерек.

Я намагалася вловити зміст його питань. Університет, планували, Дерек, інший світ. Все в одну мить завертілося в моїй голові і я згадала! В один момент я згадала цього хлопця, з яким провела все дитинство в іншому світі. У цьому світі! Саме тому він був мені таким знайомим. Рідним.

Навколо галасували і нервували майбутні студенти, я ж не звертала на них увагу. Вмостилася на широкому підвіконні, очікуючи своєї черги.

– Номер сто вісімдесят п’ятий, – оголосив секретар виглянувши з-за дверей.

Невисока дівчина з довгим русявим волоссям миттю кинулася до секретаря, зникаючи разом з ним за дверима.

Я роззирнулася довкола. Щось мені це нагадувало? Я ж лише вчора отак сиділа на підвіконні Академії драконів і чекала на свою чергу. Все знову повторюється? Так. Але сьогодні є значні зміни. Це не мій світ, це не Академія драконів і…

– Тримай свою каву, – Дерек протягнув мені стаканчик, вмощуючись на підвіконні біля мене.

Так, і тут є Дерек, друг мого дитинства, яке я провела у цьому світі. І до речі, як я встигла відмітити досить привабливий друг.

– Номер двісті третій! – оголосив секретар і широкоплечий хлопчина попрямував до дверей.

– Який у тебе номер? – запитав Дерек.

Я поглянула на клаптик картону, що видали мені за столом реєстрації і завмерла.