Розділ 3-2

Аріелла Віндор

– Мамо, вона знову пустує, – заявив Ромен.

– Ти про що, синку? – я стурбовано подивилася на сина.

– Афелія знову відкрила перехід!

Я випустила з рук виделку. Афелія! Так ми вирішили назвати доньку при народженні, адже цього разу були впевнені на всі сто відсотків, що буде дівчинка. То виходить ці переходи справа рук моєї ще ненародженої доньки?

– Ромен, сину, а ти звідки знаєш? – доєднався до розмови Ріхтер. Він вже охолов після учорашньої бесіди в альтанці. Взагалі він нормально відносився до всіх переходів, але видно, щось таки сталося там у іншому світі, що змусило його випустити весь свій гнів.

– Я її відчуваю, – пояснив Ромен.

– Кого? – не зрозумів Ріхтер.

– Сестричку. І Ремес теж, – поділився старший син, кивнувши на брата.

Ремес ствердно кивнув, адже рот його був набитий сливовим пирогом.

– І що вона зробила? – поки що ще спокійно запитала у дітей.

– Відкрила перехід у кімнаті тітки Афіни.

Ми з Ріхтером переглянулися. Обоє вичікували, що ще скаже син.

– І тепер ми лишилися самі, – закінчив Ромен, витер рота серветкою і вийшов з-за столу. – Дякую за сніданок мамо.

– Синку, стривай, – я відмерла першою. – Що означає самі?

– Тітка Афіна з дядьком Ріеро більше у нас не гостюють, – люб’язно пояснив син.

– Не гостюють? А де вони? – все ще не розуміла я.

– Пішли в інший світ, – все так же спокійно повідомив Ромен, а потім зірвався з місця, і вже за мить ми почули як відчинилися двері на подвір’я.

– Ріхтер! – я подивилася на чоловіка. – Як же так? Що нам тепер робити?

– Мамо, чому ти турбуєшся? Вони помиряться і повернуться до нас. До того ж, тітці Афіні це потрібно, – заявив Ремес.

– Що потрібно? – перемістила увагу на молодшого сина.

– Потім мамо, – відмахнувся він і хотів вже майнути слідом за братом.

– Ремес фон Варретт! А ну стій! – вигукнула я, зупиняючи сина.

– Мамо, – хлопчик повернувся до мене.

– А ну розповідай все що знаєш!

– Та я і так все розповів.

– То чому Афіні потрібно у той світ?

– Не знаю, – знизав плечима. – Так сказала Афелія. Ти краще у неї запитай, – запропонував син, і таки втік слідом за братом.

– Ріхтер! – вигукнула я ще голосніше, розуміючи всю небезпеку.

– Люба, не нервуй. Все буде добре, – намагався заспокоїти мене чоловік.

– Ти чув, що сказали діти? Що вони мали на увазі? Як я можу запитати у Афелії?

– Заспокойся, Арія, – Ріхтер підійшов з-за спини і опустив руки на плечі. – Наші хлопчаки досить розумні і проникливі. Вони теж бачать, що у Афіни з Ріеро не все добре.

– Але ж перехід відкрила Афелія!

– Доня матиме твою силу і магію. Не бачу нічого дивного.

Я піднялася з-за столу і Ріхтер миттю обійняв мене.

– Люба, пробач за сцену в альтанці.

– Вже пробачений, – посміхнулася чоловіку. – Але мені все ж цікаво, що там з тобою трапилося?

– Розкажу тобі коли ми будемо без зайвих вух. Не забувай, що хлопці на подвір’ї добре нас чують!

Забудеш тут. Через цю невеличку проблему, довелося захищати нашу спальню амулетами, які не дозволяють підслуховувати. Адже в усьому будинку нас слухають двоє малих драконят. Добре, що сестричка в мене артефактор, тож з цим проблем не виникло.

– То з чого почнемо? – повернулася я до нашої проблеми.

– Потрібно перевірити, що там у кімнаті Афіни. Але спершу це, – Ріхтер схилився до мене і ніжно поцілував.

_________________________

Любі мої, завтра вихідний. Сподіваюся, що на вихідних я запланую всі публікації, щоб ви читали розділи без запізнень. З понеділка вже розпочинається школа і клопотів у мене додасться.

Наступний розділ вже від імені Афіни. Дізнаємося куди ж вона потрапила. Може не все так погано?

Гарних і тихих вам вихідних.