Розділ 4 Сніданок

Афіна Віндор

Сніданок проходив у повній тиші: Арія, Ріхтер, Ріеро, хлопчаки Ромен і Ремес та я. Всі сиділи невдоволені. Схоже, за ніч у цьому будинку нічого не змінилося.

Ріхтер ще не відійшов від своєї феєричної появи в палаці короля з іншого світу, а Арія була занепокоєна проблемами з магією. Я ще не відійшла від свого провалу в Академії. А Ріеро … Хто розбере цих драконів, що йому було не так.

Навіть хлопчаки, які завжди пустували, вели себе сьогодні досить стримано і лише поглядали один на одного.

Ріеро теж до речі час від часу кидав на мене задумливі погляди, але так нічого і не сказав.

Це теж неабияк мене турбувало. Адже після сніданку мене чекала бесіда з нареченим, а я й досі не вирішила, що буду робити далі.

Напруга відчувалася у всьому. І у відносинах Арії з Ріхтером, і у наших з Ріеро. А ще у мене було стійке відчуття, що сьогодні щось має трапитися.

Їсти не хотілося, і я возила виделкою в тарілці з кашею, намагаючись відтягти майбутню бесіду з нареченим.

– Дякую за сніданок! – першою встала з-за столу і пішла до своєї кімнати.

Не могла терпіти цю напружену тишу. До того ж від розмови з Ріеро мені нікуди не дітися. Тому краще по-швидше це все закінчити.

Не встигла я зайти до своєї кімнати, як за мною увірвався дракон.

– Афіно! Поясни, навіщо тобі Академія драконів? – Ріеро підійшов ближче і принюхався.

Цього тільки не вистачало. Невже він все зрозумів? Ні, не може бути. Мій запах знову став звичайним, адже учора ректор зняв всі ефекти від зіль. Але Ріеро звідкись дізнався про мій вступ до Академії.

– Я хочу розвинути свій дар! – повідомила дракону.

– Але ти в мене і так досить талановита.

– У чому, Ріеро? Магії в мене обмаль. А дар артефактора ви не даєте мені розвинути!

– Але ж цей дар притаманний чоловікам!

Я тяжко зітхнула. Знову він мене не чує. Ну і що, що артефактори в основному чоловіки та ще й дракони. А мені що робити зі своїм даром, який до речі сильніший ніж у деяких драконів? Якби ж я мала хоч щось ще, але ні. Цей дар був усім, що я мала.

– Що ти будеш робити далі? – поцікавився дракон. – Будеш навчатися в Академії?

Отже, він не знає про мій провал.

– Ні, – призналася я Ріеро. – Я не буду навчатися в Академії.

Так, я це сказала, хоч як гірко мені не було від цих слів.

Я відкрила двері до ванної але так і не переступила поріг. Ріеро схопив мене за руку, маючи намір продовжити бесіду.

– Афіна, ти моя істинна пара і я хочу бути з тобою. Але у нас суцільні непорозуміння.

– Добре, що ти хоч це помітив! – їдко зауважила я.

– Через два місяці тобі виповниться вісімнадцять і ми одружимося! – додав Ріеро.

– Одружимося? – вигукнула я, здивовано глянувши на дракона. – Що це ти собі надумав? А мене ти запитав?

– А що не так? – він і справді нічого не розумів.

– Все! – вигукнула я і мене ніби прорвало. – Ти придумав якісь істинні пари драконів, традиції і тому подібне. Але я відьма! І не маю слідувати твоїм традиціям! Я взагалі не маю наміру виходити заміж. Я ще занадто молода! Арія он лише напередодні свого двадцятип’ятиріччя одружилася і то лишень тому, що могла втратити родову магію! А якби не це, то вона б і не замислювалася над одруженням! А у мене немає родової магії, тому і поспішати мені нікуди! У мене є плани на життя і тебе в моїх планах немає! – прогарчала я не гірше дракона і переступила поріг ванної кімнати.

– Афіна! – почула стурбований вигук Ріеро, перш ніж перехід поглинув мене.

Аріелла Віндор

– Мамо, вона знову пустує, – заявив Ромен.

– Ти про що, синку? – я стурбовано подивилася на сина.

– Афелія знову відкрила перехід!

Я випустила з рук виделку. Афелія? Так ми вирішили назвати доньку при народженні, адже цього разу були впевнені на всі сто відсотків, що буде дівчинка. То виходить ці переходи справа рук моєї ще ненародженої доньки?

– Ромен, сину, а ти звідки знаєш? – доєднався до розмови Ріхтер.

Він вже охолов після учорашньої бесіди в альтанці. Взагалі він нормально відносився до всіх переходів, але видно, щось таки сталося там у іншому світі, що змусило його випустити весь свій гнів.

– Я її відчуваю, – пояснив Ромен.

– Кого? – не зрозумів Ріхтер.

– Сестричку. І Ремес теж, – поділився старший син, кивнувши на брата.

Ремес ствердно кивнув, адже рот його був набитий сливовим пирогом.

– І що вона зробила? – поки що ще спокійно запитала у дітей.

– Відкрила перехід у кімнаті тітки Афіни.

Ми з Ріхтером переглянулися. Обоє вичікували, що ще скаже син.