Розділ 1-2

Ріеро встиг підхопити мене і тепер міцно притискав за талію. Я з острахом підняла на нього свій погляд. Дракон вивчав моє обличчя. Сканує мене. Супиться і знову сканує. Ось він схилився ближче до мене, щоб втягнути мій аромат.

Ну, ну. Нічого у тебе не вийде! Моє зіллячко працює на відмінно! Не дарма ж я Віндор! І справді, невдоволено зморщив носа і швидко відсторонив мене від себе. Що, не подобається?

– Все гаразд? – вже на відстані окинув мене з голови до ніг, на наявність пошкоджень.

Хотіла їдко відповісти, але вчасно згадала, що я драконесса і маю грати свою роль! А яка роль в усіх драконесс у королівстві? Тут і гадати не потрібно. Вони всі впадають за неймовірно привабливим сином короля з надією, що він зверне на них увагу. Отже, проковтнула ті слова, які вже вертілися на язиці, і зробила на обличчі обожнюваний вираз.

– Так. Вибачте, – спробувала зніяковіти під його пильним поглядом. Та де там. Схоже, акторка з мене нікудишня! Можливо не помітить, що обожнювання в моєму погляді зроду віку не було?

І поки наречений не встиг нічого сказати, спробувала обійти його, але тут же завмерла, почувши його слова.

– Що коїться в Академії! Абітурієнтки ладні носа розбити собі, щоб швидше потрапити в ряди студентів, – похитав головою Ріеро. – Цікаво, чи ваші здібності настільки видатні, щоб так поспішати в Академію?

Звичайно видатні! Але поспішаю я не через це. Скоро дія мого зілля скінчиться і я воліла б в цей момент опинитися якнайдалі не тільки від Академії, а й від тебе, мій допитливий дракон.

– Сподіваюся що моїх здібностей вистачить, щоб вразити комісію.

– Навіть так, – очі Ріеро загорілися, а я почала себе картати.

Ну можна ж було промовчати, або сказати щось менш провокативне! Афіно! Ти вибиваєшся з образу!

– Я б залишився, щоб подивитися на це! – вже з викликом мовив наречений. Він і досі відчував, що йому не подобається мій запах, але вперто намагався лишитися.

Що? Залишитися? Йди куди йшов і пошвидше, адже часу у мене вже обмаль!

– Ріеро, – мовив ректор. – На жаль у тебе немає на це часу. Рагнару потрібні ці документи негайно.

Слава Абросу, хоч хтось почув мої молитви!

– Так, справді, – схоже Ріеро згадав ціль свого візиту в Академію. – Сподіваюся, що ми з вами ще зустрінемося, – мовив він, подарувавши мені ще один задумливий погляд і покинув приймальню.

Я полегшено видихнула. Мало не попалася!

– Проходьте, – запросив ректор і потягнувся за моїм досьє.

Я пройшла на вказане місце. Серце калатало у грудях після зустрічі з нареченим. Це ж треба було йому заявитися сьогодні на відбір студентів!

– Відьма? – вигукнув ректор і навіть піднявся з місця, на яке щойно сів. Прискіпливо оглянув мене, махнув рукою і... Вся магія зілля зникла! І коли я кажу що вся, то я маю на увазі ВСЯ. Моя фіктивна зовнішність теж. Звідки я про це дізналася? З виразу на обличчі ректора!

– Афіна Віндор! – проревів він на всю аудиторію і вийшов з-за столу.

Добре хоч аудиторії в Академії були захищені від прослуховування, а то хіба що самий глухий дракон не почув би моє ім’я. Якщо звісно такі є.

– Так, це я, – скромно відповіла. Заперечувати явне не було сенсу.

– У нас Академія для драконів! – прогарчав ректор.

– Я теж драконесса!

– Невже, – у тоні ректора прослизнули злі нотки.

– Наполовину, – уточнила. А що? Правду ж сказала.

– Наполовину? – ректор на мить задумався і посміхнувся. Ох, не сподобалася мені його ця посмішка. – Добре, хай буде так. Якщо ви вважаєте себе драконессою, то я зарахую вас в Академію коли ви покажете мені свою драконицю! В іншому випадку бачити вас у своїй Академії я не бажаю!

– Свою драконицю? Тобто ви маєте на увазі, що я повинна буду перевтілитися в дракона, щоб навчатися в цій Академії? – на всяк випадок уточнила.

– Саме це я і мав на увазі!

– Але ж це не чесно! – вигукнула я, але ректор не звернув на мене уваги. – Ви упереджено до мене відноситеся!

Хотілося навіть притупнути ногою, через таку несправедливість, але це б взагалі по-дитячому вигляділо.

– Я не хочу, щоб до Академії бігав сам король Рагнар, аби уладнати ваші проблеми, Афіно! З мене вистачило однієї Віндор у стінах цієї Академії!

– Я ж кажу, упереджено.

Ректор якось недобре на мене подивився, скосив погляд на двері.

– А чи знає ваш наречений, що ви зараз тут?

Ах ти ж гад! З козирів зайшов.

– Це не його справи, – намагалася бути безтурботною.

– Геть, – вигукнув ректор вказуючи мені на двері. Схоже його терпіння закінчилося.

З сумом подивилася на декана факультету артефакторики. Не думала я, що відбір до Академії закінчиться так і не почавшись. Декан теж з сумом поглянув на мене. Він за час нашої перепалки з ректором встиг вивчити моє досьє і оцінив яку здібну студентку в моєму обличчі він щойно втратив.