Розділ 1 Академія Драконів

Афіна Віндор

Навколо галасували і нервували майбутні студенти, але я не звертала на них увагу. Влаштувалася на широкому підвіконні, очікуючи своєї черги.

– Номер сто вісімдесят п’ятий, – оголосив секретар визирнувши з-за дверей.

Невисока струнка драконесса з довгим русявим волоссям миттю кинулася до секретаря, зникаючи разом з ним за дверима.

Решта драконів лише провели її поглядами. Тут всі хотіли вже швидше потрапити у ту заповітну кімнату, але список абітурієнтів сьогодні був занадто довгим. Я поглянула на свій номерок, напис на якому мене не тішив: «438». Можна було б спробувати і завтра, але довга підготовка до цього дійства змушувала мене сподіватися, що я таки встигну.

Перевела погляд у вікно. З північної башти, у якій і проводився відбір майбутніх студентів, відкривався захоплюючий вид на безмежні простори. У блакитному небі туди-сюди снували дракони, ніби там була прокладена повітряна дорога, на узбіччі якої пропливали поодинокі хмаринки. Мене завжди манило небо. Не могла цього пояснити, але воно мене заспокоювало. От і зараз воно притягувало мій погляд і я з неймовірним захватом спостерігала за польотом драконів.

– Номер двісті третій! – оголосив секретар.

Широкоплечий дракон з коротким волоссям поважно пройшовся коридором до заповітних дверей.

Я провела його поглядом і зрозуміла, що навіть небо не відволікає мене від хвилювань. А сьогодні я нервувала, як ніколи. Мало того, що час мій був обмежений, до того ж відбір мав бути жорстким через велику кількість бажаючих. Втішало мене одне, що на факультет? який я обрала для навчання, бажаючих буде не так і багато.

До речі, я Афіна Віндор, відьма. І сьогодні я намагаюся вступити до Академії драконів. Ну і що, що я не дракон? Зате у мене в роду є дракони. І вже якщо моя сестричка Арія тут навчалася, то мають взяти і мене! Адже мої здібності в артефакториці кращі ніж у деяких драконів. І дуже добре, що при вступі немає жодних імен і прізвищ, а є лише номери.

– Номер двісті сорок четвертий!

І черговий щасливець дракон зник за дверима.

А в коридорі майже одразу почався ґвалт. Не стала видивлятися, що там трапилося, але це мені і не знадобилося. Причина сама з’явилася біля дверей приймальної аудиторії. Ріеро фон Варретт. Син правлячого короля Рагнара і за сумісництвом мій наречений.

Так, пощастило мені стати істинною дракона. І через таке «щастя», яке звалилося мені на голову, я тепер тікаю від опіки батьків та від уваги нареченого і намагаюся влаштувати своє життя так, щоб мати змогу самій вирішувати свою долю. А то придумали, істинна пара дракона! А ви мене спитали, чи хочу я бути його парою?

Ріеро обвів поглядом драконесс, які мліли при його появі і зупинив свій погляд на мені. А я що? Я нічого. Мило посміхнулася дракону. Наречений довго і прискіпливо оглядав мене з голови до ніг, але врешті залишив у спокої і зник за дверима приймальні.

Спрацювало! Перевела подих і посміхнулася. Ох, забула сказати. Перш ніж відправитися в Академію драконів, я приготувала дуже цікаве зілля, яке змогло тимчасово змінити мою зовнішність та запах, тому оточуючі бачать перед собою драконессу, а не відьму.

От і мій наречений не зміг мене впізнати. Все ж таки я Віндор і зілля вмію готувати досконало!

А от якби Ріеро дізнався, що я зараз тут, то без скандалу б не обійшлося. Сподіваюся батьки не встигли повідомити йому приємну новину про зникнення молодшої доньки, за сумісництвом його нареченої.

– Номер триста дев’яносто!

Абітурієнти продовжували зникати за дверима, а от мій наречений так і не вийшов. Зважаючи на те, що аудиторія мала ще й інший вихід, я сподівалася, що він всередині надовго не затримався і вже давно покинув не тільки її, а й Академію.

Адже не зважаючи на зілля, за цими дверима ректор Академії зніме всі магічні ефекти, мороки та ефекти від зіль і артефактів, все те, що може вплинути на силу та здібності. Отже, вони побачать перед собою відьму. Щоправда, моя фіктивна зовнішність залишиться зі мною, адже вона ніяк не впливає на мої магічні здібності.

– Номер чотириста тридцять!

Моє серце забилося швидше. Адже ще трохи і моя мрія здійсниться. Я стану студенткою Академії драконів, а разом з тим отримаю свободу на найближчі шість років! В тому, що я поступлю, сумнівів у мене не було.

– Номер чотириста тридцять вісім, – як грім пролунав голос секретаря.

А мені знадобилося хвилини дві, щоб згадати що це мій номер. Дракони вже почали перешіптуватися і вишукувати поглядами, того хто вирішив позволікати.

Я зіскочила з підвіконня, забрала свої речі і швидко забігла в заповітні двері. Але швидкість тут явно була зайвою. Перечепилася через поріг і полетіла. А полетіла я прямо в обійми свого нареченого! Цього мені тільки не вистачало! Ти ж вже мав бути далеко звідси!