Розділ перший

Алекта

– Ви згодні, що відьми – злочинниці, що несуть тільки лихо?

Не згодна! Я – відьма, і роблю добрі справи! І я б викрикнула це, але навряд чи це доречно. Голова інквізиції, граф Озер, сидів в своєму кабінеті, бесідував з якимось молодим незнайомцем, і точно не очікував, що йому відповість дівчина, яка підслуховує їх розмову.

Особливо якщо вона відьма, залізла по стіні, чіпляючись за плющ, і застосувала заклинання, щоб чути кожнісіньке слово.

Я – не злочинниця, але конкретно зараз порушую закони, та й норми моралі. Правда, я маю поважну причину: пташки наспівали, що відбувається щось небезпечне. Таке, що загрожуватиме моєму життю і всьому моєму селу.

– Магія дозволена в Саорі зараз, ваша милосте, – нагадав незнайомець.

Довелося трохи зсунутися, аби обережно зазирнути у вікно. Граф Озер, як завжди пихатий, сивий і схожий на жабу – не тому, що такий негарний, а тому що в болоті йому місце, – розсівся у велетенському шкіряному кріслі. Його гість, красивий чорнявий напівельф, стояв навпроти, по інший бік столу. Я могла бачити його точений профіль. Цікаво, хто він такий?

– Дозволена, – підтвердив граф Озер. – Але не вся. Ми досі караємо за чорну магію, чи не так?

Незнайомець кивнув.

– А жінки, як вам має бути відомо, практикують лише чорну магію.

Я вчепилась пальцями у плющ, намагаючись не впасти.

– Звісно, зараз є дипломовані чарівниці. Є світлі жриці. Але є відьми. Огидні темні відьми. І якщо ви хочете залишитися у нашому селі…

– Я хочу. Я мушу, – тихо відповів чоловік.

– То ви повинні довести, що місцева відьма практикує заборонену магію. Зібрати докази, аби ми мали можливість її арештувати і судити.

Мені знову довелось постаратися, щоб не вилаятися вголос. Арештувати! Судити! У нас в селі була тільки одна відьма, про яку міг так говорити клятий граф Озер.

Я.

Не дарма птахи попередили мене, що коїться щось лихе. Клятий інквізитор, як би він там себе не називав зараз… Він довго підбирався до мене.

– Ви працюватимете в селі, – продовжив Озер, – тож зможете добре вивчити її поведінку. Зрозуміти, як вона приховує свою силу, все записати і викликати інквізицію, коли відкрутитися відьмі вже не вдасться. Звісно, якщо ви згодні. Або… – він витримав паузу. – Або я не впевнений, що на моїй території вам буде комфортно чарувати. Я поважаю співпрацю. Самі розумієте, Давете.

Я сподівалась, що хлопець відмовиться. Не те щоб мене це врятує, але образливо, якщо такий красунчик теж проти відьом.

– Звісно, графе, – легко кивнув Давет. – Відьми – зло, і я з задоволенням допоможу вам спіймати одну з них.

Плющ піді мною затріщав.

– Як дипломований спеціаліст, я зможу відрізнити дозволену магію від забороненої, – провадив далі чоловік. – Це не буде складно. Проте чи відьма настільки необережна?

– Ні.

– В такому випадку мені знадобиться чимало часу, щоб визначити, чи справді дівчина робить щось не так, чи, можливо, це упередженість стосовно відьом.

Не треба бути генієм, щоб розуміти: хлопець намагався викрутитися. З якихось причин умови графа Озера йому не подобались. Мені теж, але тут хоч ясно, чого. Він ж мене кинути за грати планує! Або навіть на вогнище. Звісно, спалювати відьом уже багато років незаконно, за нового герцога таке не мали б практикувати. Але поглянемо правді в очі, кого цікавлять закони в нашій глухій місцині? Може, десь там, у столиці, вже й інквізиції нема, а у нас граф Озер продовжує керувати…

– У вас є час до осіннього рівнодення, – сказав граф. – Якщо до того моменту відьма не буде у мене, про ваші плани доведеться забути.

Зараз догорало літо, скоро мало бути свято урожаю. Ще двічі місяць буде у повні, перш ніж настане рівнодення. Доволі щедро для викриття відьми.

Я міцніше вчепилась в плющ, ігноруючи те, як він затріщав. Мушу почути, що ж Озер скаже далі! І цей маг…

– Звісно, я докладу всіх можливих зусиль. Але що, як відьма насправді не коїтиме лиха? Або виявиться такою хитрою, або… Невинна?

Останнє слово прозвучало майже з надією, або, можливо, вона мені вчувалась, бо і самій хотілось вірити, що кари за те, чого я не робила, не буде. Та граф відказав без грама сумнівів:

– Невинних відьом не буває. Ви мусите зловити відьму на злочині, чого б вам це не вартувало. Я отримаю від вас незаперечні докази, якщо самі собі не бажаєте додати проблем, юначе.

Давет здригнувся. Здається, він зрозумів, про що прямо говорить, навіть не витрачаючи сил на натяки, граф. Або цей хлопець, ким би він не був, або я.

– І пам’ятайте, – граф Озер міцно стискав Даветів зап’ясток і зазирав прямо йому в очі, вдивлявся хижо, мов той стерв’ятник, – ваша діяльність в селі теж може бути незаконною з точки зору інквізиції. Ви ж не хочете, щоб я комусь про це повідомляв, правда? Підставте відьму, і я закрию на все очі. Інакше – нарікайте на себе.

Я просичала кілька нешкідливих проклять крізь зуби, а тоді плющ знову затріщав, і я, не втримавшись, впала зі стіни.