8 (2)

Село – завжди село, і будь-яке суворе заперечення приїжджого аристократа мали сприйняти з шумом та обуренням. Але натомість на площі запанувала тиша.

– Слушна думка, – минуло хвилин п’ять, перш ніж дядько Мейрі подав голос. – Томаше, не сперечайся, магія у таких справах завжди помічна, а Алекта з Мейрі дружила, вона їй не шкодитиме…

– Так, – погоджуючись, загуділи інші. – Магія і пошукові групи… то гарно!

– Чаруй швидше, Алекто!

Бекка відштовхнула кількох людей, що затуляли їй шлях до мене, схопила за руку і прошепотіла:

– Роби що хочеш, використовуй будь-яку магію, тільки поверни мені мою дитину. Будь-яка магія. Я чоловіка вмовлю на це очі закрити.

Не думаю, що вона вмовила б Давета не докладати графові Озеру про те, яку я застосую силу, але сподіваюсь, що хлопець буде занадто зайнятий пошуками, аби звертати на таке увагу. Зараз він не виглядав надто налаштованим кликати інквізицію.

– Мені знадобляться свічки, і багато. Тоненькі, але щоб гарний був гніт, аби добре горіло. І місце, де сісти, – сказала я Бецці.

– Підемо до нашого дому, а свічки я тобі дам. У мене їх вистачає, – рішуче заявила жінка. – Ходімо, дитино. Лорде ан Рісе… – вона повернулась до Давета. – Ви допоможете?

– Я зберу пошукові групи і відправлятиму їх до вас, якщо знадобиться для ритуалу, – відказав він, ніби знаючи, про яку магію взагалі йдеться.

Бекка кивнула і потягнула мене за руку, буквально затягла до свого будинку. Я з порогу кинулась до столу, поспішила зняти з нього зайві речі, навіть скатертину.

– Несіть свічки!

Жінка не задавала питань. Вона витягла з невеликої розписаної візерунками – тут вчувалась рука Мейрі, – шафки цілі купи свічок, перев’язаних стрічками, і поклала переді мною.

Я пустила по руках магію, дозволила силі струменіти тілом і злітати з кінчиків пальців. Підіймала одну свічку за іншою, торкалась денця, а потім, трошки розплавивши віск, вмощувала її на столі поруч з іншими.

Дуже скоро свічі нагадували справжню армію, що вилаштувалась грізними рядами. Я торкалась пальцями гнотів, перелічила їх… має вистачити.

– Це все? – знервовано спитала Бекка.

– Відчиніть двері. Я маю бачити тих, хто йтиме на пошуки.

Жінка не встигла навіть добігти до виходу, бо в дім зазирнув Давет. Він перехопив мій погляд і сказав:

– Я зібрав групи. Можемо йти.

– Двері настіж. Зараз я прив’яжу кожного до окремої свічки, аби ми могли стежити… І треба залишити частину чоловіків на місці, щоб могли прийти на поміч, кому знадобиться.

Давет кивнув.

– Я подумав про це теж. Є така група.

Як на диво злагоджено ми спрацювали… Я, звісно, виросла в цьому селі і знала, як шукають людей, яких спробувало забрати болото. Але Давет? Звідки йому знати про такі нюанси? Чому він це все відчув?

Дивина.

Досвід насторожував. Чи не причетний він до зникнення Мейрі? Вона до нього загравала, могла повірити в своїх пошуках кохання…

Підозри боляче кололи мені свідомість, але я рішуче їх відігнала. Зараз це все не на часі. Мені потрібно чарувати.

Я відвернулась від Давета і замурмотіла закляття, якому навчала мене бабуся. Застрибали довкола дрібні золотаві іскри, ознака того, що магія почала заварюватися, мов тісто на жару.

Свічки загоралися одна за одною. Маленькі вогники тягнулись вгору, і, якщо придивитись до танцю полум’я, можна було роздивитись в ньому крихітні людські фігурки, по одному на кожного, хто збирався йти до лісу.

– Якщо хтось постраждає, свіча затремтить. Як загине – погасне, – сказала я, водячи долонею над ними. – Лишайтеся тут, і, коли побачите, що зі свічкою щось не так, гукайте на допомогу і відправляйте чоловіків туди. А коли хтось повертатиметься, то забиратиме свою свічку, аби за ним уже не спостерігати. Все зрозуміли?

Бекка кивнула, а потім схопила мене за руку і прошепотіла:

– Знайди мою доньку, Алекто. Я відчуваю, що з нею трапилось щось лихе. Твоя бабуся була могутньою відьмою, і ти також не слабка.

Я не знайшла в собі сил сказати, що я не відьма, дарма, що Давет уважно дивився на мене і ловив кожне слово своїми ельфійськими вухами.

– Присягнися, що її знайдуть, – вимагала перелякана матір, – не може мою доньку забрати болото!

– Ми зробимо все можливе, аби її врятувати, – запевнив її Давет, і знову його голос змусив Бекку завмерти, а потім повільно, заворожено кивнути.

Чарівник востаннє зиркнув на полум’я свічок і вийшов з будинку. Я хотіла затриматися, але перехопила зболений погляд і вислизнула надвір теж, не здатна залишатися наодинці з втомленою матір’ю.