6 (2)

Дурна! Не дивно, що на нас напали, бо ж мені стало розуму привести Давета в ліс саме сьогодні. Зелена Ніч – час, коли лісова і болотяна нечисть наймогутніша. Ми ж не взяли з собою ні дарів, нічого, вторглись на чужу територію…

Звісно, містянину не було звідки про це знати, адже він звик до зовсім інших свят. У них там свої традиції. Проте я повинна пам’ятати!

Клятий Давет і його сріблясті очі змусили мене геть загубитись в цьому світі. Все, про що я могла думати поруч з ним – тільки про помсту, про те, як його позбутись, а ще про те, як дивно виграє срібло на райдужці, якою була б його шкіра на доторк…

Знов!

Він щось робив зі мною. Заворожував, затягував у свої чари, як би я не сперечалась і не пручалась, поступово зводив з розуму. Це недобре.

– Алекто, – Мейрі знов гукнула мене, – то ти збираєшся прийти?

Я кілька разів моргнула.

– Не думаю, що…

– Це ж Зелена Ніч! – вигукнула старостова дочка. – Ти не можеш таке свято пропустити. Мені здається, всі відьми танцюють на цьому святі.

– Мейрі, – суворо звернулась до неї я, – припини називати мене відьмою. Ти ж знаєш, що так можна накликати лихо.

Дівчина лише знизала плечима. Її подружки захихотіли. Вони всі гукатимуть мене саме так поза очі, скільки не пояснюй. Але з Мейрі ми дружили, і я сподівалась бодай на дрібку розуміння від неї. Хоча, сама ж привела Давета у цей дім.

– Всі знають, що ти добра, – знизала плечима дівчина. – Тоді чому не можна відьмою гукнути? Що від того зміниться?

– Для селян – нічого, – відказала я, – але хтозна, що це означатиме для нашого гостя. Ти ж розумієш, що міські до наших розмов не звичні.

– Мені здалось, ти йому сподобалась, – фиркнула Мейрі. – До речі, де він? Було б добре, якби ти і його гукнула з нами розважатися. У селі не вистачає хлопців, сама знаєш.

Не вистачало тільки, щоб Давет ще й селянкам голову дурив! Хіба мало, що я повинна його від себе відганяти?

– Не впевнена, що чарівникові з міста будуть цікаві сільські традиції.

– Ну приведи! Приведи! – загомоніли дівчата.

– Мейрі казала, що він гарний! – вигукнула Рімма, закрутившись довкола власної осі. – А якщо містянин, то ще ж певно і багатий!

– Не знаю, я до нього в гаманець не залізала, – відрізала я, – і вам не раджу. Хіба не розумієте, що від містян завжди одне лихо? Це вам не Бежельські парубки, він столичний.

Ще й син чаклуна, ким би той маг не був. Не мені засуджувати когось за чари, але одна справа відьма, що з чарівником знається, а інша – проста дівчина.

– Ви ж не хочете, – суворо промовила я, – щоб він залишив комусь з вас дитину, погрався і втік? Ще й гостровухий! Вони ніколи не одружуються з людськими дівчатами.

– Та ну тебе, – розсміялись подружки Мейрі.

А от сама старостова дочка спохмурніла, міцно стиснула губи, і вигляд у неї став геть невеселий. Дівчина провела долонею по світло-русій косі, ніби згадувала про щось, і шикнула на дівчат.

– Справді, таких, як ми, вони за дружин не беруть, – сказала вона байдуже. – Але ж він наш гість, Алекто, і він має побачити наші традиції. Лорд Давет казав, що він саме за тим і приїхав. Але якщо ти ревнуєш, ми можемо і не кликати…

– З чого б то я ревнувала? Мені він точно не потрібен, – байдуже знизала плечима я, здивована різкою переміною у настрої Мейрі.

– Тоді клич! – тупнула ногою Рімма.

– Гаразд, – здалась я, – приведу сьогодні ввечері на гуляння.

Нехай спробує, подивиться на сільські веселощі.

– Тільки попередь його, щоб на Ханну не заглядався, а то Петер обіцяв всі ноги переламати тому, хто до його дівчини полізе, – захихотіли дівчата. – А вона ж у нас на селі перша красуня!

Так, і нахабства їй не займати. Не знаю, нащо Петерові дівчина, що з кожним приїжджим крутить. Матір народила Ханну невідомо від кого, і донька…

Я зупинила себе. У селі звикли погано говорити і про Ханну, і про її матір, і я мимоволі підхопила цю паршиву звичку. Але ж сама – відьма, якій точно не варто в селі поваги чекати. Тоді чому дозволяю собі про когось думати погано, ще й підхоплюю чутки, якщо знаю, наскільки брехливими вони можуть бути? Я така ж, як і вони, нічим не краща.

Так чи інакше, Давета про красуню, що готова перед кожним хвостом крутити, попереджати я точно не стану. Нехай покаже, наскільки міські, столичні маги – міцні горішки.

А якщо йому дістанеться від Петера, то, може, і на краще. Принаймні, буде причина забратися з села якомога скоріше і не заважати…