4 (2)

Повернувшись додому після ритуалу, я мала намір відшукати дракончика та спробувати розірвати наш з ним зв’язок. В теорії це звучало доволі просто. Невеличкий спільний ритуал, доки лишався ще бодай найменший шанс позбутись такої небажаної компанії. Однак варто було зайти всередину, як мене потягнуло до себе з непереборною силою ліжко. Я, звісно, спробувала пручатися, повторюючи подумки, що я сильна відьма і маю купу роботи, але…

Подушка виявилась сильнішою і надто вже жаданою. Варто було торкнутись її головою, як я моментально провалилась в глибокий сон, а випірнула з нього вже рано-вранці.

На вулиці ледь-ледь сіріло. Зазвичай прокидалась я пізніше, але цього разу неприємне відчуття тиску на груди привело мене до тями.

Я відкрила очі, сфокусувала погляд на своєму тягареві і мало не застогнала від суміші розчарування і злості.

– От чому ти просто не можеш залишити мене в спокої, драконе? – прошепотіла я, сфокусувавшись на тваринці.

Псевдодракончик сидів, впершись гострими кігтистими лапками мені в груди, і невдоволено гарчав. З Здається, він вимагав поїсти. Або уваги. Я простягнула руку, збираючись скинути його з себе, але малий добре знав шлях до жіночого серця. Замість того, щоб сахнутися, він потерся об мою долоню і видав низький звук, підозріло схожий на вуркотіння.

– Мене можуть відправити на вогнище, якщо я знатимусь з тобою, ти це розумієш?

«Вур-р-р-р-р» стало ще гучнішим. Розумів він чи ні, але явно мав на мене доволі конкретні плани і не бажав від них відступати.

– Не можна людям знатися з псевдодраконами! Тільки володарі диявольської вічної сили можуть встановлювати з вами стабільні зв’язки.

Псевдодракончик зиркнув на мене, як на ідіотку, з явним, погано приховуваним невдоволенням, а тоді потупцяв по мені своїми маленькими лапками. Дрібні гострі кігтики впивалися в шию. Дракончик дістався мого плеча і невдоволено ткнувся мордочкою в вухо.

– Гр-р-р-р-р!

– Так, я знаю, що я не людина, і для мене зв’язки з псевдодраконом набагато більш прийнятні, ніж для інших, – погодилась я, – але це не означає, що мене не чіпатимуть! Нікого не цікавить раса, всіх хвилює тільки знайти відьму.

Дракончик чмихнув. Здається, він вважав, що я займаюсь цілковитою дурнею. Можливо, я навіть була з ним згодна, але ж не можна визнати це вголос. Тому я тільки невдоволено закотила очі і промурмотіла щось на кшталт «нічого ти не розумієш».

Псевдодракончик відповів ще однією невдоволеною руладою, а тоді глипнув на мене своїми очиськами. Здається, він натякав, що я зобов’язана нарешті зайнятись його добробутом. Ще й облизнувся, показуючи, що голодний.

Я знайшла йому м’ясо, запропонувала, але псевдодракончик проігнорував мене з гордістю справжнього короля. Натомість він перебрався на стіл і вкрав кілька солодких пиріжків, які я залишала собі до чаю.

– Псевдодракони повинні їсти м’ясо!

На лобі в нього лускою було майже написано «дракони нічого нікому не повинні», і я невдоволено закотила очі.

– Не доводь мене до сказу.

– Р-р-р.

Напевне, варто розшифрувати це як «ти сама мене не доводь». Горда істота з паскудним характером продовжувала демонструвати себе у всій красі, з ним навіть не посперечаєшся як слід.

Я визирнула у вікно. Звідси добре було видно темні вікна велькової хати. Давет, напевне, сумирно спав всередині, не задумуючись про жодні проблеми.

Що ж… Навряд чи я зможу ще заснути, тож можна починати втілювати свій план у життя. Максимально невинними вчинками, за які точно нікого не спалюють, підштовхнути Давета до негайного від’їзду. Він повинен зрозуміти, що сільське життя нестерпне, не призначене для такого міського панича. Не знаю, хто там його батько-чаклун за титулом, але добре видно, що хлопець пещений, не звик до ранніх підйомів та важкої праці.

Маги в столиці, можливо, живуть краще за сільських знахарок.

Тож я швидко привела себе до ладу, вмилась та пішла до нього. Змусила себе наблизитись до велькового дому, відганяючи якнайдалі страх, і постукала.

Мені, звісно, не відчинили, Давет явно ще спав. Але я не здавалась, після третього стуку рішуче смикнула двері на себе і зазирнула всередину. Маг саме сів на ліжку та протирав очі.

– Алекто? Що трапилось?

– Я ж казала, що виходити треба рано-вранці, – знизала плечима я. – Уже світанок. Підіймайтеся, підемо шукати хазяїна боліт.