4

В наших стосунках було всяке. Ми сварилися й мирилися. Звинувачували одне одного й прощали завдані образи. Я якось примирився з вольовим, владним характером дружини і з готовністю терпів її гонористу, норовливу вдачу. Та незважаючи на це наша сімейна пара врешті-решт розпалася. Відправною точкою розлучення стало таке жадане для Наталі кар’єрне зростання. Жінка отримала підвищення і мусіла перебратися на постійне проживання в одну з європейських країн.

Між нами відбулася серйозна розмова, яка закінчилася бурхливою сваркою. Головна причина скандалу полягала в тому, що на той час я не міг поїхати за кордон разом з нею. Після смерті мами, мій тато теж підупав здоров’ям. Від нервового потрясіння у нього трапився інсульт. Залишати немічного батька під наглядом чужих людей я не міг та й зрештою не хотів, хоча сам він неодноразово радив мені їхав за дружиною і донькою на чужину. Мабуть згодом, коли татові стало легше, я б і прислухався до його слів, та подальший розвиток подій сам все розставив по своїх місцях. За ті місяці, що опікувався хворим батьком, Наталя знайшла собі іншого, заможного й перспективного бізнесмена з яким познайомилася на роботі.

Ми не встигаємо доїсти морозиво, як зникає світло. Чергове аварійне відімкнення електроенергії, яке тепер стало повсякденною реальністю для країни, що вже четвертий рік перебувала в стані війни. Поки я навпомацки шукав свого мобільного, тато включив, завбачливо підготовленого для таких випадків ліхтарика на батарейках. Невдоволено крякнувши старий піднявся з-за столу й неспішно почовгав до своєї кімнати.

– Я трохи полежу, бо щось утомився сьогодні, – кинув він нам. – Ви тут собі ще трохи погомоніть між собою. Якщо графік не зміниться до півночі світло мають повернути.

Здогадуюся, що за той час що я був на роботі батько вже трохи задовільнив свою жагу до спілкування з онукою, тож тепер просто не хоче заважати моїй розмові з донькою.

– Так, дідусю, – жваво цвірінькає Орися. – Іди відпочивай. Я тут все по прибираю і теж піду спати. Назавтра стільки всяких справ заплановано.

– Які ще такі заплановані справи на тебе завтра чекають? – сполошився я в тривожному передчутті, що донька підготувала для мене якийсь не надто приємний сюрприз.

– Тату, завтра ж з фронту повертається Олег і я маю його зустріти, – дівчина зиркнула на мене з таким осудом що мені мимоволі стало соромно за свою необізнаність.

– Хто такий Олег і чому ти  маєш його зустрічати? – запитав я тільки тепер збагнувши, що повз мою увагу чомусь мимо пролетів такий важливий аспект з життя моєї дитини.

Дівчина неспішно складає в умивальник брудний погляд й стиха мовить:

– Він мій коханий, і я за ним дуже скучила.

Он воно як. Картина ще не зовсім прояснилася, та окремі її фрагменти вже починають складатися в одне логічне ціле.

– Не хочеш розповісти детальніше, – обережно пропоную я з надією, що донька відкриється мені. – Я з ним знайомий?

– Так, він колись був одним з твоїх учнів, – відповідає Орися і присівши поряд мене несподівано ошелешує мене наступним проханням. – Тат, можна я трохи поживу з тобою?

– Але ж як? Чому? Що трапилося? Що скаже на це мама?

Не те щоб я не хотів щоб донька замешкала зі мною. Я дуже люблю Орисю й ні при яких обставинах не відмовився б від неї. Однак тут, зі мною, вона не зможе почуватися в такій безпеці, як там у її матері за кордоном.

– Ти ж знаєш маму, – сумно всміхається дівчина. – Вона завтра примчить сюди за мною. Якщо можеш підтримай мене і не дай забрати з собою.

– Гаразд, – обіцяю я. – Тільки при одній маленькій умові.

– Якій? – насторожується донька.

– Ти розповіси мені все про свого коханого. Не можу ж я довірити свою улюблену донечку якомусь невідомому авантюристу.

– Він не авантюрист, він дуже хороший хлопець .

З цими словами Орися витягує свій гаджет і відкриває на його екрані світлину того хто заполонив її серце. Одного погляду вистачає щоб впізнати свого колишнього учня. Відтоді як я його бачив востаннє хлопець змужнів і на вигляд став біль статечними, однак пам'ять малює невгамовного шибеника, котрий виявився неперевершеним майстром на всілякі шалені витівки. А якщо врахувати те, що я ще й був тоді його класним керівником, то побіжно за всі ці вибрики непосидючого підлітка і мені неодноразово діставалося від директора нашої школи.

– Але ж він дещо старший за тебе, – виривається у мене.

– То й що? – здивовано зводить брови донька. – Он наш дідусь був старшим від бабусі аж на цілих десять років. І це не завадило їхньому коханню.

Дівчина має рацію. Мій батько дійсно був старшим за маму, і коли вона відійшла у вічність він так тужив за нею, що потрапив в лікарню з інсультом. І хоч з того часу минуло вже чотири роки того й досі зберігає в узголів’ї свого ліжка портрет де він разом з мамою. Тому щось заперечувати чи доводити Орисі було б справжнім блюзнірством. Тож я вирішив поки що піти іншим шляхом.

– Можна мені бути присутнім на цій урочистій події? – обережно запитую в доньки. – Все таки він мій колишній учень, і мабуть зустрічати хлопця з фронту будеш не ти одна.

– Так, там має бути його мама і ще кілька найближчих друзів. Думаю Олегові буде приємно побачити свого колишнього вчителя. Хлопець якось зізнався, що ти був найкращим педагогам на всю школу поки він там вчився.