Роздiл 11

Ліза

У клуб ми довго не збиралися, більше базікали, як цікаво буде подивитися на більш доросле життя. Раніше нам не доводилося бувати в таких місцях. Але ж тепер ми стали студентками. А це вже ого-го, скільки значить!

Аріну на диво спокійно зі мною відпустили. І мої батьки мало турбувалися, наставляючи нас на доріжку. Тато тільки попросив не розгромити клуб. Це ще до чого? Ми вміємо себе пристойно вести, коли постараємося. Мама підозріло не вимагала, повернутися раніше. Невже нарешті починають довіряти?

Раз так, тоді і перевірити можна.

- Мам, уявляєш, що вигадав Овсій? Погрожував мені тим, що ти просила повідомляти, якщо я буду його не слухатися. От вже бреху...

- Та ти що? Прямо так і сказав? - мама перебиває зі сплеском долонь. - Який же турботливий хлопчик. Я завжди це знала і бачила.

З Аріною переглядаємось. Гм-м... Випадок безнадійний.

Мамі скажу, що її улюбленець вилив мені відро води на голову. І все одно вийде, що Овсій, як краще хотів, турбувався хлопець. Ну так і в усьому, що він нахаба, яких ще пошукати - тут нікому не доведеш.

Помічаю в дзьобі гусака свою сумку, і забираю під незадоволене гагакання. Генрі сполошився, пройти не дає. В останній раз так нервував, коли за Овсієм ганявся та цілився дзьобом, щоб влучити хлопцеві в зад. Мені здається, птах на ім'я ворога вже реагує.

Розумію тебе, Генрі. Мене не менше ковбасить, якщо бачу його.

Аріні гусак дає себе погладити. На мене ображається і відлітає гордовито на кухню.

Ну гаразд, як повернуся, то потім і помиримося. Часу до зустрічі з однокурсниками залишається небагато, і ми поспішаємо на зупинку. Радіємо з того, що в кросах, а не на підборах, так ми хоча б встигаємо застрибнути в автобус.

- Ой, як мило. Ліз, дивись-дивись. Мошкін приїхав до тебе!

Ми переходимо дорогу та помічаємо ще здалеку мого "майже" хлопця. Ілля стоїть біля ганку і боязко поглядає на вхід. По-моєму, просто увійти не наважується.

- Чому до мене? Він на збір однокурсників з'явився. Всіх же сюди кликали.

- Та ну тебе. Раптом Ілля закохався? Вже! Уявляєш, як чудово вийде?

Моя подруга в усьому гарному, намагається знаходити ще краще. Іноді її зовсім заносить.

- Ні-і, поки не уявляю. Мені хоч би взагалі з ним протриматися довше. Ідеальні хлопці, вони якісь чуттєві, чи що.

Обіцяю Аріні, що ми і їй пошукаємо Мошкіна номер два. Досвід для приманки маємо. І будемо потім гуляти з нашими хлопцями двома парочками. Як же приємно це мріється.

- Ти все-таки зважився приїхати на збір? - звертаюся до Іллі, коли близько підходимо.

- Та ось... того... - мнеться він, переступаючи з ноги на ногу.

- Всі ознаки того, що закохався, - прилітає до мене у вухо від подруги.

Кидаю на неї допитливий погляд, мовляв, ти-то відколи розбираєшся?

Так ось і заходимо втрьох в мерехтливе вогнями приміщення. Музика гуде популярними треками. Бармени жонглюють шейками. На танцювальному майданчику вже дригаються на всю, а за столиками народ веселиться. Тягну за собою Мошкіна, не можна мені його втратити. Кращий хлопець для відмазки повинен вціліти.

Наші однокурсники вже з'єднали декілька столів. І ми швидко вливаємося в атмосферу свята. Найкраще в сьогоднішньому дні нарешті настає.

Юху-у! Понеслася!

Базікаю з усіма, сміюся над жартами однокурсників, хоч і через раз смішно. Встигаю підкріпитися піцою та салатом. Спробувати коктейль. І розумію, що для повного щастя мені танців ще не вистачає.

Половина наших відправляється на танцювальний майданчик. Іллю залишаємо доглядати за сумками. І мчимо з Аріною назустріч запальним ритмам. Хоч зараз відірвуся, після денного провалу моїх сподівань, стати однією з команди підтримки в Черлідингу.

Веселитися у нас виходить. Стрибаємо з Аріною вище голови. Невдовзі придумуємо, що хочемо подивитися, як воно біля сцени. Чи гучніше там звук і побачити ближче діджея.

Розчищаємо собі шлях, насилу, але ліземо крізь натовп.

Різко зупиняюся. Кліпаю-кліпаю. Прожектор не шкодує мої очі і висвітлює те, що, бррр, як дратує.

Отетеріти...

- Стоп. Ти теж це бачиш? - перекрикуючи музику, показую подрузі на місце під самою сценою.

- Це, в сенсі, рибину танцюючою? - Аріна теж завмирає, округляючи очі.

Отже, вона тільки прикидалася днем ​​кульгавою. Ах ти ж, злюка постраждала на голову. Намагалася перед Овсієм глибше мене потопити.

- Ні-і, я туди вже не хочу. Давай краще в інший бік тепер пробиратися, - прошу я, - Інакше Євка знову мене звинуватить у замаху.

- Так, ну її, дурепу ненормальну.

Долаємо перешкоди тепер в зворотному напрямку. Не знаю як, але мені треба забути, про те, що рибина тут. Не вистачало ще в клубі напружуватися. Краще в універі на неї щось «випадково» потім впущу.

Я першою протискуюся між компаніями, Аріна ззаду лавірує. Вже бачу наших однокурсників і до них прискорюються.

Бумс!

Вдаряюся лобом в чоловічу футболку. Встануть же деякі на проході.

Смикаюся обійти. Але мене зненацька хапають за плечі.

- Далеко зібралася, малявка? Невже від погоні тікаєш?

- Чого? Сомов, і ти тут!!!

Аааааа!

Гасіть світло, палайте гармати.

Збігаємо від одного зла, на інше натикаємося. Перше, противнюче, нас хоч не помітило, а друге, пропалює чорними очима, смикає мої нерви глузливою посмішкою. Іншими словами, гад рідкісний.

- Знову попадос, - зауважує появу брата Аріна.

- І тобі привіт, сестро.

- Краще не затримуй нас. Іди до своєї рибини! - подруга розуміє, що і я.

Вирядився в білу футболку, весь такий з себе. Пфф... Зрозуміло для кого.

- Які ще будуть побажання? - підкидає брову нахабний красунчик.