Роздiл 10

Ліза

Через три дні я вже не знала, що й думати. Ілля не став шарахатися від мене, і навіть сам почав підсаджуватися на лекціях. Ненароком влучила йому пляшкою по лобу, коли з кидком передавала Аріні. Але нічого, зміг пережити. Навіть вибачався, що завадив нам.

Чим ближче я його впізнавала, тим більше розуміла... ось він, хлопець мрії. Подруга так взагалі натішитися не могла. Ілля ще не знає, але ми вважаємо його моїм хлопцем.

Дивувала тільки старша сестра, коли заїхала до мене в універ. Вона привезла мою форму для відбору в команду групи підтримки. І з нами залишилася до кінця перерви.

- Сонь, ну як тобі Ілля? Чудовий, так?

Я вимагала у сестри підтвердити, що права. Коротке знайомство з «майже» моїм хлопцем відбулося. Мошкін був на висоті, як завжди. Так і сипав ввічливими слівцями.

- Кращого й не знайшли б, - виривається у Аріни, і вона швидше зачиняє рот рукою, щоб не ляпнути продовження. Для чого, наприклад.

- Ну-у... так відразу й не зрозумієш, хлопець як хлопець, - мало захоплюється сестра.

Нормальна вона?

Мошкін приклад для всіх самців, особливо для одного на ім'я Овсій. Цілих три дні мене витерпів з подругою на додачу.

- І що не так з ним? - хочу розібратися.

- Ліза, з ним все так. З тобою ось... хмм... навпаки.

Ось зараз я нічого не зрозуміла.

На мене наїжджають?

Невже сестра помітила, що її улюбленої блузки більше немає? Так вона нічого не доведе. Докази з шоколадним соусом я сховала туди, куди і блузку.

- Дівчата, ну я вас знаю, самі знаєте скільки, - продовжує Соня, звертаючись до нас обох. - Мені не віриться, що ви зможете довго зустрічатися з подібними Мошкіну. Я за його безпеку буду хвилюватися.

Переглядаємось з подругою.

Оце так приїхали. Мрії наші лопнути хочуть. Не дамо.

Тим паче, в моєму випадку, є найкрутіший аргумент.

- Сестричко, а ти не забула про нашу сімейну традицію? Чому тебе пронесло, а мене має підкосити, питається?

Справа в тому, що мій тато був в студентські роки ботаном. Можливо, тому і вважається лікарем на вагу золота. Знає ж все, бо не штани протирав в універі. Мама не відразу розумного хлопця помітила, зате потім сама вже не відпустила.

Те ж саме відбулося з сестрою. Соня зайняла Міс універ в своєму навчальному закладі. І вибрала не найпопулярнішого красунчика, а справжнісінького ботана Ваню. Я багато сміялася з них, а тепер їх окремо уявляти не хочу.*

- Не забула, - Соня реагує з хихиканням. - Тільки немає у нас ніякої традиції. І ти не забувай, ботани різні бувають. Твій Мошкін собі на умі. Мені це відразу відчулося.

- Ааа... здогадуюся, звідки повіяло. Тебе підмовили батьки? Вони взагалі без інтересу про нього слухають.

Намагалася Іллю розхвалювати, але всі розмови зводяться до того що: так, напевно, хлопець хороший. Але Овсій... і пішло поїхало. Улюбленця батьків нічим не перебити.

- Ну що ти вигадуєш? Ми з батьками взагалі за тобою не стежимо, а то ще подумаєш, буцімто ставки робимо, - в кінці сестра різко обриває розмову.

Ось воно як...

Поки я рятуюся, Горіховим весело. У моїй родині ставки роблять навіть на те, хто буде вечерю готувати. Що тоді про мене говорити, як зазвичай, вся надія на гусака.

Соня бажає мені успіху на відборі. Запрошує нас з Аріною до себе, подивитися на поповнення кроликів. І з початком лекції ми залітаємо в аудиторію.

- Не вірять вони, теж мені, - буркочу собі під ніс.

- Ну як тобі можна не вірити? - заспокоює Мошкін, почувши моє невдоволення.

Завтра ж йому принесу ще шматок пирога. Хто б мені ще бальзамом капнув на вуха? Вже точно не Сомов. Той, мабуть, вже готує відповідку, щоб його.

Поки викладач відволікається, ми встигаємо з Аріною обговорити підготовку до сьогоднішнього вечора. З усіх боків підстрахувалися. Вирішили збиратися до клубу у мене. Так ми спокійно вийдемо без глузування її братів. Подруга все з'ясувала: близнюки поїдуть на стажування. Потім Майя простежить, щоб хлопці повернулися додому.

Головне, не підпускати їх до клубу, навіть на гарматний постріл.

Адже я тільки жити починаю. Не можна мені заважати.

На перерві швидко переодягаюся в танцювальну форму. Аріна фоткає мене і обіцяє, що місце в команді підтримки за мною. Зі вступом до універу ми вирішили поки не кидати свої хобі. Для Аріни баскетбол, а для мене заняття танцями. Тут навіть пільги є на сесії для активних студентів. Ми любимо пільги і хочемо їх отримувати.

Ілля йде в бібліотеку. Але я і не прошу його зі мною йти. Ще злякається там, а мені його рятувати ніколи буде. І так ось, в чудовому настрої, ми з Аріною доходимо до спортивного залу.

Перша загроза з'являється там, де не чекали. Перед входом.

- Як думаєш? - смикаю подругу, - Якщо зробимо вигляд, що його не помітили, то пронесе?

- Так він же на нас дивиться, а ми на нього, - зауважує вона.

- Ще вас при цьому чую, - дає про себе знати та сама загроза. Дуже приваблива, проте до чого ж нахабнюча.

- Овсій, ми прийшли не до тебе, навіть не думай звинувачувати, - моя справа попередити.

- А може, це ти нас переслідуєш, брате? Знову батьки просили наглядати?

Нападаємо вдвох.

- Робити мені більше нічого, - обурюється він, дивлячись зовсім не в обличчя. - Якби я за вами наглядав, то зараз би полетіла одна з вас за одягом. Ліза, ти нормальна в купальнику ходити? По дупі отримати хочеш?

Так ось куди він дивиться!

Очі втратив на моєму спортивному костюмі. Збочений!

- Моєму хлопцю подобається, він дозволив, - підіймаю гордо підборіддя, і беруся за дверну ручку.

- А сам він де? В непритомності валяється? - прилітає мені зі злістю в спину.

Пфф!

Не збираюся більше перемовлятися. Пішов він!

Намагаючись швидше втекти, з усієї сили штовхаю двері, і хтось стрімголов падає догори ногами.

Ой, здається, зачепила ненароком...