Ліза
Нервовий тик не примушує себе чекати.
Впасти з гори та не піднятися. Щоб мені банани рік не їсти.
- Як? Наш кращий кандидат, він... її... рибини?
Мені все ще складно повірити.
- Ну не повністю її, але родич точно, - напружено сопе поруч подруга.
Очманіти ж можна...
Стільки старань нанівець.
- Що робити тепер? Ілля мені посміхатися вже почав. А раптом би розщедрився і до зупинки провів?
- Сама в шоці. Ліз, я як дізналася, трохи під стіл там не впала.
- Ще встигнемо впасти, - передбачаю я. - Рибина в будь-який момент у нього запитає. Мошкін відповість, що тільки сьогодні помітив мене. І губата злюка здасть мене Сомову з превеликим задоволенням.
- Тоді все, Овсій нам таке шоу довго не забуде. Всі брати на сміх піднімуть. Хіба що скалками відбиватися доведеться, - Аріна нервує не менше за мене.
- Можу гусака на них нацькувати. Генрі на Овсія в першу чергу кинеться.
Варіанти для порятунку бачилися зараз з того, що нам залишилося.
Ох, буде соромно тоді в будинок до Сомових приходити.
Якщо Овсій своїм батькам розповість, ну я взагалі не знаю, що буду робити від ганьби.
- Ліз, почекай, - подруга не дає сумувати і смикає мене. - Може ще пронесе?
- У Іллі є теж близнюк? І такий, щоб не пов'язаний з Євою?
- Це навряд чи, хоча... треба з'ясувати, - замислюється вона.
Мені ж і так все зрозуміло.
- Аріна, тільки ми настільки попастися здатні. З усього універу вибрали хлопця, і ось саме він, виявився в комплекті з отруйною кузиною.
В голові ніяк не вкладається.
І якби ж то в перший раз в халепу потрапляли. На нас з подругою регулярно нападають якісь шалені пригоди. Дехто каже, що ми самі це притягуємо, бо тицяємо свого носа туди, куди не треба.
Але ми знаємо, ні-ні-ні. На нас жорстоко наговорюють. Ми ж ведемо себе тихо і скромно, нехай і нечасто. Несправедливо і все тут! Інших пояснень немає.
- Зате і добрі новини теж є, - підбадьорливим тоном далі інтригує Аріна.
Мене, на межі провалу, може втішити хіба що одне. Заради чого я, власне, старалася.
- Овсій повірив? Зрозумів, що я його не ревнувала, дурня? Відстане назавжди від мене?
- Ее-е... з цим складніше, - радувати подруга не поспішає. - З обломом він змиритися швидко не зміг. Але ти б бачила, як брат скаженів. Напевно, шкодував, що даремно тебе звинувачував. Розлючений сидів, гарчав на всіх. Навіть Євці дісталося.
- Щось не помітила я, як їй там діставалося, - згадую, що дратувало і заважало слухати, який Ілля талановитий. - Рибина ж весь час липла до Овсія та затуляла огляд на наш столик.
- Для дівчат Овсія, звичайна справа, - Аріна гмикає при цьому. - Не тільки тебе, Майю і Амелію вона теж дратує. Але це ненадовго, брат ще трохи з нею час проведе, подарунками завалить. Потім знайде іншу рибину і нічого не зміниться.
Пфф.
Видихаю з полегшенням.
Не мені ж турбуватися, які риби плавають у бабія. У нашому ставку, зате є милі щучки. Аріна мені показувала фотку, що брати поки їх чіпати не стали.
В кінці навчального дня розгубленість здолала мене ще більше.
Як бути з Іллею? Раптом рибина свого кузена налаштує проти мене?
Мошкін сидить поруч і поки що привітно спілкується. Отже, стерво ще не встигла.
Будь ласка, будь ласка! Хоча б на день нехай моїм хлопцем побуде. А завтра, ну... не знаю я, дивлячись, як пощастить. Можливо так, що з гусаком доведеться ходити в універ. Це щоб відганяти від себе деяких, кому аби пореготати наді мною.
Поглядаю на свого кращого кандидата в хлопці з надією. І тому слабо реагую на бурхливі обговорення однокурсників.
- Усім першим курсом збираємося у клубі, та будемо відзначати початок нашого навчання, - робить оголошення староста курсу.
За нею підхоплюють з радісними вигуками самі активні студенти. Завучки ховаються за книжками.
Я ще нічого не встигаю вирішити, як нас обох Аріна заносить до загального списку.
- А що? Ми ж хотіли ближче познайомитися з однокурсниками, - виправдовується, що забула запитати у мене.
- І тебе відпустять? - сумніваюся я.
- Звичайно, я ж буду з тобою. Ілля, а ти з нами підеш у клуб? - Аріна перемикається на Мошкіна.
- Мм... мені ще подумати треба. Відразу відповісти не зможу, - ухильно каже, і до мене звертається: - Ліза, мені треба вже йти...
- Так і мені треба! - підхоплююся з місця теж.
Хоч ще разок пройтися повз брата-гада подруги з розумним хлопцем, мені і це буде за щастя.
На бігу даю згоду на клуб. Хоч десь зможу відпочити без Овсія. В універі не виходить.
Постійно тепер оглядаюся, чи немає цього самозакоханого нахаби десь поблизу? Або раптом його рибина повз пройде, і я їй випадково дверима гепну по носу або шваброю двину, або тільки з необережності, дам стусана у далеке плавання.
Разом з Іллею виходимо з універу. Він перший питає, в який мені бік далі.
Звичайно ж, в його!
Знайшов, про що питати.
Під пильним поглядом Овсія у мене немає інших варіантів.
Стовбичить собі красунчик, чеше підборіддя. Ой, не подобаються мені його спостереження. Аріна права, сумнівається гад.
За своєю рибиною стеж!
Пуляю в нього самим гнівним з усіх поглядів.
- Ілля, ти ду-уже захоплююче розповідаєш свої історії, - а до Мошкіна з щирою посмішкою звертаюся.
- Мені приємно, що тобі подобається, Ліза. Але я, того... обговорюю з тобою сьогоднішню лекцію, - м'яко нагадує майбутній гуру наук.
Зрозуміти б ще про яку саме він лекцію?
Половину прослухала, поки тримала вухо напоготові у бік ворожнечого Сомова.
- Хто б знав, як я давно мріяла цю тему обговорити, - погоджуюся на повторне перемотування.
Мошкін продовжує мене просвіщати, я кивати, що згодна у всьому. Спокійненько собі йдемо, нікого не чіпаючи. І від несподіванки лякаємося гучного сигналу машини позаду.
#546 в Молодіжна проза
#4172 в Любовні романи
#984 в Короткий любовний роман
перше кохання, студенти, популярний хлопець і проста дівчина
Відредаговано: 05.11.2021