Ліза
Збираю на завтрашнє навчання рюкзак, і мені нахабно заважають.
- Генрі, кому кажу, віддай конспект! - простягаю руку забрати свою річ у домашнього улюбленця.
Але не тут-то було.
Улюбленець у моїй родині непростий. Замість кішечки або милої собачки, по квартирі бігає гусак. Здоровенний, білий і нахабний безмежно.
З гагаканням, змахуючи крилами, гусак мчить із моєї спальні в коридор. Я за ним. Кричу на всю квартиру, що на наступне Різдво нехай пощади не чекає. Вставлю йому яблука в одне місце, раз такий неслухняний.
Генрі у нас вже більше двох років. Прибув в якості подарунка татові від вдячного пацієнта перед самим Різдвом. Ось тільки не в готовому, а в самому живому вигляді. Ми і яблука підготували, і деко для духовки. Але дивлячись в його жалібні гусячі очі, все-таки здригнулися. Так і залишили у себе ненадовго, а розлучитися потім не змогли.
Раніше старша сестра жила тут і Генрі метався між нами, вимагаючи уваги. Після весілля Соня переїхала до свого хижого ботана,* і тепер гусак подвійно до мене пристає.
Мама в фартусі вибігає з кухні, чим гусак відразу користується, ховаючись за неї.
- Ліза, припиніть кричати. Сомови вже приїхали, - мама перериває наші розбірки і підходить до вхідних дверей.
А ми так і залишаємося зустрічати. Я з пачкою пташиного корму, який схопила для обміну. Гусак з конспектом у дзьобі. Стоїмо поруч і чекаємо.
Першою заходить Валерія, мама моєї найкращої подруги. Після неї Михайло, батько сімейства Сомових.
Бурхливі вітання друзів починаються від самого порога. Мій тато теж вийшов зустріти і радіє пирогу, який гості з собою принесли.
- Генрі, у мене ж і для тебе є частування, - Валерія простягає гусаку його улюблені крекери.
І птах одразу про все забуває, гублячи з дзьоба на підлогу мій конспект.
Тільки і я забуваю підняти. Після друзів батьків заходить ще один гість.
Він-то що тут забув?
Хто його кликав? Виженіть звідси скоріше!!!
- Овсій з нами захотів до вас приїхати, - немов читаючи мої думки, пояснює Валерія.
- Як добре! Ми дуже раді, Овсійчику, що ти з нами вечір проведеш.
Егеей! Мамо, говори тільки за себе.
Не треба його обіймати! Не пускайте далі порога!
Я буркочу всередині себе. Зовсім радіючи ще одному гостеві.
- Молодець, що приїхав. Та й Лізі буде веселіше, - підхоплює тато, начебто я сильно сумувала.
- Ми ж так рідко бачимося, ось і поспілкуємося. Правда, Лізок? - підходить до мене ближче злісний ворог. Другом він точно моїм бути не може.
У такій ситуації вся надія на гусака.
А він зайнятий, зрадник, крекери ніяк не догризе.
- Хіба твоя вечірка закінчилася? - люб'язно шиплю на нього.
- Твоє побачення, як бачу, теж не в самому розпалі? - відбиває з посмішкою він, заганяючи у пастку.
Ой-йой. Підловив мене гад.
Батьки перемістилися в зал. Пощастило, що не чули. Треба терміново придумати, як втекти від гостей. Може до сусідів попроситися?
Ось куди подітися мені від сердитого хлопця?!
Прямо вдома пастка починається.
- Ми недовго гуляли. І взагалі, тебе не стосується, - пробую від теми піти, і від Сомова сховатися.
- Куди зібралася? - він ловить мене в спробі до втечі.
- Спати. А куди ж ще?
Намагаюся вирватися, до моєї спальні близько.
- Ну ні вже, любителька рибок у ставку, готуйся до довгого вечора.
- Овсій, ти що задумав?
Мені байдуже, але краще знати заздалегідь.
- Що незрозумілого? - наближає обличчя, просвердлюючи темними очима. - Готуйся до відповідки за свої хитрі справи, малявка. Підставу з барбекю не пробачу.
Ні, ні і ні. Не хочу я до відповідок готуватися!
Мені і так живеться непогано. Рідше б бачити нахабного брата подруги, тоді ще краще стане.
Відскакую від нього та ховаюся за гусака.
- Генрі, ану перевір на смак нашого гостя!
Гусак з крекерами розправився. І переміщує увагу на Овсія.
- Геть від мене, дурний птах, - той різкими рухами махає на гусака.
Наш Генрі такого не любить. Він гордий і вважає себе тут господарем.
Атака себе чекати не змушує. Гусак з диким гагаканням нападає на Сомова. Клацає дзьобом і ось-ось вщипне.
- Давай, давай, так йому!
Здогадайтеся, в чиїй я групі підтримки?
- Забери його від мене! Ай, дідько! Ви йому дзьоб наточили?! - Овсій кричить і намагається гусака відірвати від ноги.
- Мій улюбленець відразу зрозумів, хто тут напрошується.
Навіть і не думаю рятувати цього нахабу. Давно збиралася гусака на нього нацькувати.
- Ви чому ще тут? - мама визирає до нас в коридор. - Швидше проходьте до столу. Генрі, Генрі, лети сюди, дам тобі крекери!
Ось так, мама бере і рятує незваного гостя. Гусак обирає улюблені ласощі, замість ноги хлопця. Сподіваюся, що тимчасово. Я ще видовищем з клевання брата-гада подруги, насолодитися не встигла, як слід.
Злюся, що ввечері вдома залишилася, та плетуся до столу. Незручно перед старшими Сомовими відмовлятися, вони до мене завжди по-доброму ставляться. І вони не винні, що син у них такий нахабний вродився.
- Ліза, куди ти рухаєшся? Ми для вас спеціально два стільці поруч поставили, - мама і тут допомагає, щоб я раніше геть здуріла.
- Малявка, втекти не вийде, - шепоче мені на вухо той ще гад.
- І тобі від гусака, - обіцяю з урозою.
- А тобі від щук, - бурмоче він, лякаючи не менше.
Вже й не пригадаю, чи хотілося мені їсти. Пліч-о-пліч з Овсієм я вся на голках. Відчуваю себе надто напруженою і роблю вигляд, що завжди гостям рада. Дивне поєднання. Але складно триматися.
- І як вдало, що наші діти в одному університеті тепер, - чую фразу від Валерії, аж погано стає.
- Ну я відразу сказав близнюкам, щоб за дівчатками там наглядали, - погоджується Сомов батько.
- Тільки цим і займаємося, - із найчеснішим виглядом, киває брехун, він же Овсій.
#537 в Молодіжна проза
#4089 в Любовні романи
#954 в Короткий любовний роман
перше кохання, студенти, популярний хлопець і проста дівчина
Відредаговано: 05.11.2021