Роздiл 1

Ліза

Боюся спізнитися в універ і розганяюся на максимум. Подруга вже дзвонила, що місце мені зайняла. І я намагаюся обігнати компанії студентів, щоб швидше добратися до мого факультету.

Пройшов тільки перший тиждень початку мого студентського життя. Можливо, для когось не проблема спізнитися. Але для мене тут поки все здається новим і ду-уже хвилюючим.

- Гей! Куди розігналася, малявка?

Ой!

Тільки не цей самозакоханий брат моєї найкращої подруги.

Він мені не здається новим і взагалі не хвилюючим. Бісить, дратує та чіпляється завжди.

- Сомов, відвали. Я поспішаю, - відштовхую нахабного хлопця.

- Ти де так вітатися навчилася? Своїх не визнаєш?

Замість дати пройти, він ще й хапає мене за рукав.

Неймовірне нахабство.

Але не для нього, Овсія. Він таких і слівець не знає, вважаючи себе прегарним царем.

- Яких своїх? - притримую щелепу, щоб не відпала. - Сам же казав, ні в якому разі не наближатися до тебе в універі. Бачте, ми тебе завжди ганьбимо.

- Пожартувати вже не можна? - сміхом заливається.

Враховуючи, що всі його жарти мені боком виходять, то ні.

Не можна!

Після такого останнього «жарта», мені довелося довго пояснюватися з пожежними, чому я замовила у них сирну піцу, а вони не везуть.

- Гаразд, Ліза, розслабся, - випереджає моє бажання, послати його куди подалі.

- Я й не напружувалася, - байдужий вигляд надаю.

Нехай його дівчата милуються на цю красу мажорську. Для них-то Овсій весь із себе: високий брюнет, у відмінній формі, спортом займається. І нехай туди ж дивиться своїми великими очима карого кольору.

Чого до мене причепився, я не розумію?

- Ану, припини на мене витріщатися! - ось, вже і дратуюся на нього.

- Ти якась нервова, Ліза, - голос хлопця, підозріло лагідний. - Я, може, турбуюся, як вам з сестрою на навчанні доводиться. Раптом чого треба, так я підкажу. Навіщо нам минулі образи?

Несіть терміново цементу відро! Я хочу зберегти цей момент. Вмочу туди фізіономію Овсія і зроблю пречудовий відбиток.

- Е-е-е... Та нічого поки не треба, - гублюся, якщо чесно.

- А ти добре подумай. Раптом згадається, щось...

І нахиляється до мене близько-близько.

Ой, матинко!

- Овсій, ти чого? - відскочити не виходить, він все ще тримає.

Та при цьому примудряється швидко заправити мені пасмо за вухо, яке відбилося від зачіски, поки я мчала в бік універу.

- Адже ми можемо іноді і не сваритися, - застилає темним поглядом і милу посмішку в мене посилає.

Напевно, я універом помилилася, або братом подруги. Хоча...

Овсій переводить погляд від мене кудись вперед. Помічаю там високу шатенку біля червоної тачки. Поруч з нею хлопець, обійняти намагається. Але вона пильно дивиться не нього, а саме на нас. Хитнулася на підборах, від того хлопця відривається і, не зводячи очей з Овсія, поспішає сюди бадьорою ходою.

- Ну все, малявка, дуй звідси, - брат подруги прибирає руку і відразу мене виганяє.

- Сомов, ти що? Мене як приманку використав для своєї рибини?

- Тобі шкода, чи що? - тепер він регоче, - Або скаженієш, що я до тебе не приставав, а розіграв?

Пф-ф!

Я не помилилася універом і братом-гадом подруги, тим паче.

- Пішов ти, сам знаєш куди. Вдалого плавання! - Останнє, бажаю його рибці, вона якраз припливла, випускаючи в мене злісні потоки.

Біжу від парочки, навіть не озираючись. Що це за розваги такі у них?

Втім, що стосується Овсія, чому мені дивуватися?

Терпіти його ніколи не могла і не буду.

І злюся на себе, що попалась у пастку.

Треба запам'ятати і не забувати:

Це для своїх дівчат Овсій здатний прикинутися чарівним мачо, поки інтерес не пропаде.

Для мене у брата подруги все набагато простіше. Вважає набридливою малявкою. А якщо стає нудно, то довго не думає, кого розіграти, а потім посміятися.

Ну нічого-нічого, царю рогатий, подивимося, хто буде сміятися останнім.