Глава 16

Дівчина мовчки оминула його  та гордою ходою попрямувала в палац. Арикан швидко порівнявся з нею.

– Невже Рейнард зовсім тебе не приваблює?

– Він зрадливий і самозакоханий егоїст. Дбає лише про себе. Використає мене і покине, приділятиме увагу іншим фавориткам. Я просто хочу бути єдиною і вийти заміж за коханого чоловіка, а це точно не Рейнард  і ніколи ним не стане.

Арикан нахмурився й деякий час мовчав. Дівчина злякалася, що сказала зайве. Пам’ятала про його відданість королю. Переконувала себе, навіть якщо чоловік все дослівно перекаже Рейнарду, то це тільки на краще.  Дійшовши до її покоїв, Арикан зупинився та смикнув за жилетку вниз, поправляючи її від дрібних складок:

– У твоєму роді хтось володів магією?

– Магією? – незрозуміло для чого перепитала Айшель, адже вона розчула і з першого разу. Чоловік кивнув і нетерпляче очікував на відповідь, – ні, ти перший маг з яким я познайомилася. 

– Добре. Добраніч, Есен, не раджу тобі сьогодні нікуди виходити. Пам’ятай – в саду бігає розлючений барс.

Дівчина кивнула та зайшла до покоїв. Завтра важливий день, треба зробити все можливе для того, щоб вона могла здобути свободу. Ранок почався невтішно. Після сніданку принцесу відправили на навчання, а це аж ніяк не сприяло втечі. Есен наказала підготувати карету, проте її очікувано не послухали. Дівчині нічого не залишалося іншого як піти на аудієнцію до короля.

Рейнард сидів за робочим столом, старанно виводячи літери гусячим пером. Зацікавлено перевів погляд на Есен і дівчина, зробивши реверанс, розпочала давно заготовлену промову:

– Ваша Величносте! Прошу дозволу навідатися до ювелірної лавки, в якій ми були вчора. Здається там я забула сережку. Після численних примірок прикрас, так і не одягнула її на себе.

– Я відправлю слугу. Вам потрібно навчатися, незабаром весілля.

– Мені хотілося б особисто навідатися туди. Там ще є одне намисто, яке дуже сподобалося.

Король насупив брови й прискіпливо дивився на дівчину. Здавалося, йому відома правда, а у розповідь про забуту сережку зовсім не вірить. Чоловік притулився плечима до спинки крісла і важко зітхнув.

– Добре, я розпоряджуся, щоб тебе супроводили.

– Дякую, Ваша Величносте! Моя компаньйонка поїде зі мною.

Рейнард байдуже кивнув і здавалося навіть не чув її слів. Знову втупився поглядом в аркуш паперу, змочив перо в чорнильниці й продовжував виводити літери. Есен здивовано стиснула плечима. Не розуміла, чому замість короля не пише писар, проте зараз, це її цікавило найменше.

Через деякий час, Есен разом з принцесою сиділи у кареті, яка неспішно рухалася міськими вуличками. Королівські гвардійці супроводжували їх і Айшель розуміла, втекти буде не легко. Труднощів додавав Арикан, який чомусь вирушив з ними. Верхи на чорному коні, він здавався особливо величним і її погляд постійно чіплявся за чоловіка крізь вікно карети. Таку увагу помітила Есен.

– Арикан вам подобається, султано?

Айшель поспішно відірвала погляд і заховала його у підлогу. На щоках забринів вогонь. Дівчина почувалася так, ніби її спіймали на найбільшому у світі злочині.

– Не кажи дурниць, у мене є Джасім, - не знала кого переконує насправді – себе чи її. – Просто він уважно стежить за мною, потрібно, щоб ти відмінно зіграла свою роль.

– Не хвилюйтеся, я все пам’ятаю.

Айшель ще раз перевірила свої кишені й полегшено видихнула, коли стиснула мішечок із золотом. На неї чекала довга дорога, а речей взяти не могла, інакше це б викликало підозру. Вирішила, що все купить дорогою, тому про запас взяла кілька коштовностей. Як тільки карета зупинилася, хвилювання зросли з новою силою. Невпевненим кроком ступила на бруківку та зайшла до крамниці. Ювелір одразу впізнав поважних гостей і розкланявся.

– О, Ваша Високосте, для мене велика честь приймати вас у своїй скромній крамничці. 

– Вчора я забула у вас сережку. Ви часом її ніде не знаходили?

Ювелір зблід і страх нерухомо засів на його обличчі. Боявся, що його звинуватять у крадіжці. Впоравшись із шоком, почав поспішно виправдовуватися:

– Не бачив, Ваша Високосте, проте не хвилюйтеся, я зараз миттю все огляну. За завдані клопоти подарую вам інші сережки.

– Це дуже щедро з вашого боку, проте я б хотіла знайти свої. Королівські гвардійці допоможуть. Ви ж не заперечуватимете?

– Звісно ні.

Чоловік кивнув і почав шукати неіснуючу сережку. Двоє гвардійців приєдналися до пошуків, проте ще четверо стояли біля крамниці, ретельно оберігаючи будівлю від випадкових перехожих. На іншому боці вулиці Айшель бачила дорожній диліжанс, що очікував на неї. Відчувала на собі погляд Арикана й це все ускладнювало. Коли він відвернувся, дівчина змахнула довгими віями й Есен непомітно кинула прикрасу на підлогу. Це стало сигналом для початку втілення плану втечі. Есен демонстративно приклала руку до чола:

– Щось мені зле.

Дівчина почала активно обмахуватися віялом. Схопилася за прилавок й ледь не впала. Її притримала Айшель.

– Допоможіть, не стійте каменем. Принцесі погано.