Глава 15

В покоях Есен, дівчата нарешті залишилися одні й Айшель вирішила поділитися своїми планами. Тихо, боячись, що їх можуть підслуховувати, зізналася:

– Завтра спробую втекти. Домовилася про диліжанс. Мені потрібна твоя допомога.

Есен заховала обличчя в долоні. Впоравшись із шоком, опустила руки на широкі підлокітники крісла, на якому сиділа.

– Ви зважилися! Звісно, я допоможу вам.

– Добре, – Айшель ледь всміхнулася. У вірності Есен не сумнівалася, тому без вагань розповіла свій план. Дівчина з усім погодилася і здавалася задоволеною. Стук у двері перервав розмову. До покоїв зайшов лакей.

– Прошу пробачення, Ваша Високосте, але його Величність король, бажає бачити Есен.

Айшель відчула, як грудка страху підійшла до горла. Одна ніч. Всього одна ніч залишилася перед її втечею. Лише декілька годин і вона буде вільна, але їх потрібно пережити. Дівчата з острахом глянули одна на одну. Айшель, підвелася й несміливо вийшла з кімнати. Ноги здавалися важкими й кожний крок робився із зусиллям. Зупинилася перед покоями короля та, ніби відтягуючи час неминучої зустрічі, почала розправляти складки на сукні. Двері відчинили й дівчина боязко зайшла до кімнати.

Король стояв біля вікна, дивлячись у нічну темряву. Айшель зробила реверанс й схилила голову. Рейнард не поспішав дивитися на неї, чим влаштував німі тортури. Дівчина боялася, що йому стало відомо про заплановану втечу й страх павутинням розповзся у грудях. Тремтячим голосом сама озвалася до нього:

– Ви хотіли мене бачити, Ваша Величносте?

– Так, нам треба поговорити, – нарешті він повернувся й Айшель подивилася на його обличчя. При світлі свічок, шкіра чоловіка набула особливого бронзового відтінку. Щільно стиснуті губи виказували невдоволення, а напружені вилиці тільки це підкреслювали. У синіх очах спалахували іскри злості й дівчина боялася, що саме вона є причиною такого стану. Король підійшов і кивнув на софу:

– Сідай, попереду довга розмова.

Айшель, наче покірна лялька, опустилася на вказане місце та скромно поклала руки на коліна. Чула як нестримно калатає її серце, здавалося ще трохи й воно вилетить з грудей. Коли чоловік сів поруч, дихання пришвидшилося, а кімната здавалася задушливою. Сердитий чоловічий голос змусив здригнутися:

– Ти чого не носиш прикрас, які я подарував? Я знаю, що ти задумала, Есен.

У роті дівчини несподівано пересохло, а тіло наповнилося вогнем. Здогади поселилися в думках і катували душу. Не відомість, про що саме довідався Рейнард, породжувала ще більші хвилювання. Айшель здивовано вигнула брови догори:

– І що ж?

– Гадаєш, якщо не носитимеш прикрас та гарних суконь, то здаватимешся мені менш прекрасною? Ти помиляєшся. Навіть замотана в брудну ганчірку, для мене ти найбажаніша жінка на світі. Я помітив яку сукню ти обрала сьогодні. Боюся навіть питати з кого ти її зняла. Твоя відстороненість в кареті, мовчання, відчуженість, не бажання приймати подарунки… Я все зрозумів, Есен. Ти ревнуєш.

Айшель невдоволено пирскнула, а з серця нарешті впав тягар, що заважав дихати. Краще, нехай Рейнард вважає це ревнощами, ніж дізнається про її втечу. Навіть не хотіла заперечувати його слова, тому, затамувавши подих, сиділа непорушно. Переконавшись, що дівчина не збирається нічого казати, король лагідно схопив її руку:

– Тобі не приємна моя увага до Айшель, але вона моя майбутня дружина. Я повинен її поважати. Це не змінює моїх почуттів до тебе. Ти знаєш, якби моя воля, то я б одружився з тобою, – вільною рукою, чоловік взяв маленьку скриньку обшиту синім оксамитом й простягнув їй, – це подарунок. Відкрий.

– Я вже казала, не варто нічого мені дарувати, у вас є та, хто з радістю прийме усі подарунки.

– Есен! – у голосі чоловіка прозвучали дратівливі нотки, – я попереджав, не варто ігнорувати мої дари. 

Дівчина винувато опустила голову й висмикнула руку з його долоні. Доторкнулася до шкатулки й відкрила її. На дорогому оксамиті лежало рубінове кольє. Червоні овальні камінці з'єднувалися між собою ланцюжком з білого золота й нагадували краплі дощу. Айшель сподобалася прикраса, проте вирішила не показувати свого захвату:

– Дякую!

– Ти його не приміряєш?

– Воно гідне більш урочистої події. Обов’язково одягну його на ваше весілля.

З вуст короля зірвався важке зітхання. Він поклав скриньку на стіл і знову схопив у полон її руки. Сині очі вдивлялися в обличчя, наче намагалися розгледіти найпотаємніші думки дівчини.

– Ти ж знаєш, я не хочу цього шлюбу, але відмовитися не можу. Єдина жінка, яку я бажаю – це ти, Есен. Закохався наче підліток, ти заволоділа усіма мріями. Твої дотики зцілюють душу й дарують тепло. Дозволь насолодитися цією миттю. 

Рейнард нахилився та спіймав у свої вуста її губи. Цілував квапливо, ніби боявся, що Айшель втече. Проте вона покірно сиділа і навіть не ворушилася. Впевнившись, що дівчина не опирається, сповільнився і дарував повільні та ніжні поцілунки. Його рука непомітно прокралася під пишні спідниці й принцеса відчула теплу долоню на своїй нозі. 

Це подіяло на неї як крижана вода. Здригнулася й звільнилася від нав’язливих губ. Схопила нахабну руку й відкинула від себе: