Глава 14

Перед входом на них уже чекала чорна карета. Герби та хвилясті візерунки обрамлені позолотою, а прямокутні вікна прикривали бордові оксамитові гардини. Великі колеса виблискували золотим переливом. Попереду запряжені четверо білих коней. Дівчата так і застигли на верхній сходинці, не наважуючись пройти далі. Позаду почулися квапливі кроки й з’явився Рейнард.  Він подав лікоть Есен:

– Ваша Високосте, дозвольте супроводити до карети.

– Звісно, – дівчина обхопила лікоть й поважно спустилася зі сходів.

Король впевнено підійшов до карети, яку одразу відчинив лакей. Есен зайняла своє місце і Рейнард, простягнув руку та розвернувся до Айшель:

– Дозвольте вам допомогти.

Дівчина несміливо вклала тендітні пальчики у його долоню. Мимоволі згадався вчорашній поцілунок і щоки запалали вогнем. Як того вимагав етикет, вона поспішила сісти біля Есен. Король примостився навпроти й карета вирушила вперед. Через вікна можна добре розгледіти вулиці, чим і займалася Айшель, поки Есен розважала короля розмовами. Весь час, принцеса намагалася не дивитися на Рейнарда, проте це не завадило їй відчувати його погляди на собі. 

Столиця виявилася красивим містом. Вузенькі вулички охайно вимощені бруківкою, невеличкі будинки, зелені дерева. Люди, побачивши карету короля та помпезний супровід, зупинялися і дивилися, немов на диво. Приїхавши до просторої площі, Рейнард забажав пройтися.  У його лікоть вчепилася Есен, й Айшель залишилася трохи позаду. Король кивнув Арикану і чоловік одразу підійшов до дівчини:

– Дозвольте вас супроводити.

Айшель слухняно схопила його лікоть й вони вирушили слідом за монархом. Дівчина не чула про що щебетала Есен. Близькість Арикана хвилювала та змушувала бентежитися. Сьогодні свої мускулисті руки із загадковими татуюваннями він заховав під піджаком, а волосся зібрав у високу косу. Вибриті скроні додавали брутальності й відсутність емоцій на обличчі наштовхували на думку, що він не вміє відчувати. Трохи помовчавши, чоловік звернувся до Айшель:

– Ти відпочила? Якась дуже напружена.

Дівчина зітхнула. Тішилася, що він не здогадується про причину такого напруження. Сама не розуміла чому Арикан так впливає на неї. Чіпляючись поглядом за будинки, намагалася безтурботно відповісти:

– Все добре. Після твого зцілення почуваюся набагато краще. Вдалося щось з’ясувати? Є підозри хто підкинув мені перстень?

– На жаль, поки немає. Судячи з твоєї розповіді, то у Дефни були найбільші шанси це зробити. Я її допитав, але вона не зізналася, а тиснути на неї я не можу. Радник мені цього не подарує.

– Про що перешіптуєтеся? – Рейнард різко розвернувся і гаркнув так, наче спіймав їх за негідним заняттям. Арикан як завжди  залишався спокійним:

– Про вчорашній інцидент, Ваша Величносте. Винних так  і не вдалося знайти.

Король невдоволено фиркнув й кивнув на великий двоповерховий будинок:

– Ходімо, тут є чим вас вразити.

Переступивши поріг ошатного дому, Айшель зрозуміла, що це крамниця ювелірних виробів. Прикраси виблискували на сонячному сяйві, запрошуючи придбати саме їх. Низький чоловік у сірому костюмі, поспішно підійшов до поважних гостей:

– Ваша Величносте! Для мене честь приймати Вас тут. Ви б сказали і я прибув би до палацу, як завжди, прихопивши з собою найкращі прикраси.

Айшель мимоволі скривилася. Вже уявила для скількох жінок Рейнард купляв коштовності й цей здогад неприємно шкрябнув серце. Поки ювелір показував найкращі вироби королю і їх із захватом приміряла Есен, Айшель ліниво розглядала прикраси. Її погляд зачепився за щось дійсно цікаве й вона, випустивши лікоть Арикана, підійшла до столу в кутку.

 На ньому розмістилися дерев’яні сережки, браслети та намиста. Раніше дівчина нічого подібного не бачила, тому ці прикраси завоювали її увагу. Несміливо взяла до рук коричневі сережки. Гладкі, добре відполіровані, були ледь відчутними. До кола, в якому висів дрібний камінчик бурштину, прикріплені три масивні дерев’яні краплі. Прості й водночас незвичні одразу завоювали її любов.

– Подобаються? – голос Арикана тихо прозвучав над вухом. Дівчина підскочила від несподіванки й поклала вільну руку до грудей. Трохи заспокоївшись, змогла перевести подих.

– Так, раніше нічого подібного не бачила.

– Вони тобі пасуватимуть, – очі чоловіка засяяли якимось дивним відтінком. Айшель не могла відірвати погляду від чорних вуглинок, у яких ризикувала потонути. Ювелір, наче спіймав їх на найбільшому у світі злочині, поспішно підійшов та вихватив сережку з тендітних долонь:

– Прошу пробачити мені, ці прикраси вас не гідні. Тут є набагато красивіші, які вам неймовірно личитимуть.

Чоловік скерував її до довгого прилавка, де знаходилися коштовності. На пальцях Есен красувалися персні, а шию прикрашало масивне сапфірове кольє. Король злегка нахилився до фаворитки:

– Обирай все, що подобається.

Ювелір наче й чекав цієї фрази. Айшель навіть не зрозуміла в яку мить, підприємливий чоловік навішав на неї якнайдорожчі коштовності. Стежачи за невдоволеністю дівчини, король похмурнішав:

– Тобі нічого не припало до серця?