Глава 9

Тераса виявилася з відкритим виходом в сад. Погляд одразу зачепився за квіти, якими прикрашене все приміщення. Їхні аромати наповнювали груди. Місячні камені освітлювали терасу та дарували почуття затишку. По центру знаходилася дерев’яна лавка з кованою спинкою, застелена червоною тканиною. Дівчина не наважилася сісти й пройшла далі, зупинившись на самому краї веранди. Поклала долоні на дерев’яний поручень і вдивлялася в сад, виглядаючи Рейнарда. Знала, він десь поруч, це відчуття свободи примарне і навіть сяйво зірок та місяця не заспокоювало.

 З’явилася думка спробувати втекти. Якщо схоплять, то скаже, що шукала короля. Серце затріпотіло сильніше, лоскотячи груди. Такий шанс не можна втрачати. Піднялася навшпиньки й, наче злодійка, зробила два кроки убік, долонею протираючи бильця. Пересвідчившись, що її ніхто не зупиняє зважилася на втечу. Відірвала ногу від підлоги, але знайомий голос пролунав біля вуха та залоскотав шию, змушуючи повернути ногу назад:

- Подобається сад?

Айшель скрикнула й підскочила від несподіванки. Різко розвернулася й приклала руку до грудей. Поруч стояв Рейнард і потішаючись, посміхався. Дівчина не знала звідки він з’явився. Навіть не чула коли встиг наблизитися. У його очах вирувала радість. Натомість дівчина не стримувала свого обурення:

- Хто ж так лякає?

- Не знав, що ти з лякливих.

- Зазвичай ні, але вам це вдалося, - присоромившись, заховала погляд у підлогу. Присутність цього чоловіка бентежила та хвилювала. Дівчина почувалася беззахисною поруч з ним.  Так і не наважуючись поглянути в обличчя своєму страху, затамувала подих, слухала його голос, що викликав легке тремтіння:

- Ти не відповіла, тобі сподобався сад?

- Не знаю, у нічній темряві не встигла роздивитися, а вдень ми надто заклопотані навчанням і у ньому не гуляємо.

- Хочеш прогулятися? – Рейнард висунув лікоть й Айшель зрозуміла, це не запрошення, а наказ. Несміливо доторкнулася до оксамитової тканини камзола і її пальчики обхопили лікоть чоловіка. Зробила крок у бік саду й подолавши дві сходинки, вони вирушили у неспішну прогулянку. Тиша, що запанувала між ними, здавалося зовсім не хвилювала короля. Він повільно йшов вперед, дивився прямо перед собою та думав про щось своє. Айшель не витримала цієї невидимої напруги й перша порушила мовчанку:

 - Я бачила великого барса, який бігав садом. Це ваш улюбленець?

- Сподобався? – король помітно пожвавішав й заглянув у її темні очі. Від такого погляду Айшель стало ніяково. Подивилася на кущі троянд та перервала цей зоровий контакт, що тривожив серце.

- Барс дуже великий. Таких тварин я раніше не бачила.

- Чув, він тебе прийняв. Ви подружилися.

- Барс і зараз в саду? – Айшель зупинилася, не наважуючись зробити крок. Така реакція сповільнила чоловіка.

- Сьогодні ти з ним не зустрінешся, - це прозвучало рішуче, впевнено, так, ніби король знав про кожний рух цього звіра. Рейнард продовжив йти й дівчині нічого іншого не залишалося як слідувати за ним. Наче для того, щоб зберегти якісь секрети, швидко перевів тему, - звикла до життя в палаці?

- Я до цього ніколи не звикну.  Ви знаєте моє бажання. Я хочу повернутися додому. Відпустіть мене.

Король різко зупинився та схопив її долоню. Якщо раніше надія на милість слабким вогником жевріла у серці дівчини, то тепер усі сподівання потонули важким тягарем у його синіх океанах. Айшель бачила – він не дозволить. На підтвердження цих здогадів, чоловік стиснув тендітні пальчики, ніби боявся, що дівчина втече.

- Це неможливо. Більше ніколи не розпочинай цю тему, моє рішення непохитне.

- Але чому? – Айшель справді не розуміла, чому чоловік не бажає її відпускати. Підозрювала – у нього є якісь поважні причини, або ж Рейнард знає правду і лише грається з  нею, чекає поки сама зізнається. Чоловік мовчав, явно не бажав відповідати. Дівчина продовжувала наполягати: 

- Оберіть собі одну з фрейлін, я їх бачила сьогодні, всі вони вродливі й бажають вашої уваги, а особливо Дефна. Це правда, що ви планували з нею одружитися?

- Багато дівчат хочуть вийти за мене заміж і Дефна не виключення, але я заручився з Айшель. Погодився на договірний шлюб заради збереження миру в країні.

Це прозвучало з нотками суму у голосі, так, наче він цього не бажає. Тепло його рук зігрівало та поширювалося усім тілом. Пильний погляд волошкових очей змушував хвилюватися, а природна харизма манила й затягувала товстими тенетами. Султана, пригадавши як вчора сяяла Есен, з яким захопленням розповідала про його ніжні губи та їхній поцілунок, насупила брови.

- Принцеса вам не подобається?

- Мені подобаєшся ти, - він спіймав темне пасмо волосся дівчини, підніс до носа та прикривши очі, на повні груди жадібно вдихнув його аромат.

Такий жест збентежив Айшель. Її тіло здригнулося й слова Есен відозвалися відлунням у її серці. Ще вчора цей чоловік розкидався гучними заявами щодо своєї симпатії Есен, а сьогодні навіть не бажає визнати це. Рейнард розплющив очі й трохи нахилився до дівчини. Довго вдивлявся в її риси обличчя, приділяючи особливу увагу вустам. Айшель напружено чекала, що буде далі й навіть не могла поворухнутися. Чоловік пропустив крізь пальці чорне мов ніч волосся та відхилився.

- Ти тремтиш. Повертаймося на терасу, там затишніше.