Глава 5

У цю мить в Айшель наче забрали кисень. Не чекала такого запитання, а найгірше те, що правильної відповіді не існувало. Почувалася мишею, загнаною в кут. Дівчина уважно пройшлася поглядом по чоловіку. Міцна статура,  правильні риси обличчя, сині очі в яких можна потонути… Безперечно він вродливий чоловік, але озвучити таке вголос означало б власноруч приписати собі смерть. Проте і заперечувати очевидне не могла. Двома руками потягнула за поясок і сильніше стиснула халат на животі.

- Не можна таке питати у дівчини.

- Чому ж? Я чесно зізнався, що ти мені подобаєшся.

- Тому, що ви…, ви, - Айшель задихалася у не могла підібрати відповідних слів. Дівчина опустила голову та прошепотіла, - ви король.

- І що, я не можу бути красивим?

Побачивши, як засоромилася дівчина, Рейнард відірвав пальці від паперу, який тільки відвертав увагу. Повільною ходою підійшов до серванта та вибрав пляшку червоного напою. Відкоркував та наповнив келих. Так і не дочекавшись відповіді підійшов до тремтячої гості та простягнув бокал.

- Ти знаєш хто така офіційна фаворитка?

- Дещо чула, - Айшель не поспішала брати запропонований стакан. Чоловік доторкнувся гарячими пальцями до її долоні й майже змусив стиснути келих у руці. Від цього дотику, тіло дівчини здригнулося. Король не поспішав звільняти долоні й продовжував тримати руку.

- Це високий статус у дворі. Офіційна фаворитка може впливати на політику, стати законодавицею моди, культурних традицій, займатися благодійністю тощо. Власні слуги, розкішні покої, коштовні прикраси, дорогі подарунки й це ще не все, що належить їй. Найголовніше -  місце у ліжку та серці короля. Зараз ця вакансія вільна і я пропоную її тобі. 

Серце Айшель, яке нестримно калатало, здавалося зараз завмерло і не виказувало ні звуку. Це схоже на злий жарт долі. Найбільше за все дівчина боялася повторити життя своєї матері й цей страх перетворився на реальність. Вона не хотіла два рази отримати увагу короля й бути назавжди забутою ним, як сталося з її матір’ю. Їй хотілося великого, щирого кохання, щоб чоловік зберігав вірність і вона залишалася для нього єдиною. Але це точно не про Рейнарда. Вона сіпнула руки, звільняючись від гарячих долонь. Чуже тепло вже не опалювало шкіру й дівчина змогла вимовити:

- Мене це не цікавить. Маю нареченого, ми одружимося, як тільки я повернуся додому. 

Несподівано король вихопив келих з долонь Айшель та одним ковтком осушив його. В аквамаринових очах причаївся гнів й чоловік, жбурнувши бокал на підлогу, проричав як злий звір:

- Ти кохаєш його?

- Так!

- Це ми ще побачимо. Ти не можеш кохати іншого, ти моя… - Рейнард запнувся. Явно усвідомив, що сказав зайве. Дівчина зрозуміла – він не приймає відмов.  Подумки посміхнулася собі. Так відчайдушно тікала від нього, що проміняла місце королеви на фаворитку. Все йшло не за планом. Спробувала достукатися до розуму чоловіка.

- Не думаю, що принцеса схвалить ваш вибір і взагалі наявність фаворитки дуже її засмутить.

- Чому? Наскільки мені відомо, в Отурії існує цілий гарем.

- Так, але чому ви гадаєте, що це не засмучує султану?

- Скажу відверто. Я не планував заводити фавориток, принаймні так рано. Але коли побачив тебе, мої плани змінилися. Я прийняв рішення і це не обговорюється. Віднині, ти – моя фаворитка, тож звикай до цього статусу. Я не ховатимусь з тобою по закутках і думка принцеси мене не цікавить. Зрештою, вона потрібна лише для того, щоб народити мені спадкоємця. Сподіваюся ти розумієш серйозність моїх намірів.

Від такої зневаги в Айшель стиснулося серце. Ось ким насправді вона мала бути – квочкою, яка повинна висидіти курчат. Із самого початку не помилялася у своїх підозрах, які й підштовхнули на цю підміну. На її очах виступили зрадливі сльози.

– Але це правильно. Ви посварите мене з принцесою і мій наречений не зрозуміє цього.

– Він більше тобі не наречений, забудь про нього. Я дам тобі час звикнути до такої думки. Можеш іти, завтра ввечері ми повернемося до цієї розмови.

Айшель так зраділа можливості покинути цю задушливу кімнату, що навіть не зробивши реверанс, кинулася до дверей. Вибігла на коридор і не знала в який бік рухатися. Йдучи сюди, так занурилася у похмурі думки, що не бачила нічого. Охоронці провели дівчину до її кімнати й тільки зачинивши двері на засув, змогла полегшено видихнути.

Дівчина почувалася жахливо, загнаною у пастку і не знала як здобути омріяну свободу. Вона плюхнулася животом на ліжко й накрила голову подушкою. Попри всі старання уникнути цього шлюбу, доля вперто зводить з цим чоловіком. Айшель не знала, скільки пролежала непорушно, як почула рев дикого звіра. Боязко забрала подушку від голови та уважно прислухалася. Рев повторився, але цього разу здавався протяжливим. 

Босими ногами ступила на холодну підлогу й підійшла до вікна. У нічній темряві, яку ледь освітлював блідий місяць, неможливо нічого розгледіти. Дівчину охопило непереборне бажання з’ясувати, кому належить цей звук. До кінця не усвідомлюючи своїх дій, вийшла з кімнати. Біля покоїв Есен вартували охоронці, але на Айшель зовсім не зважали й вона безперешкодно пішла коридором. 

Невидима сила манила, змушувала рухатися вперед у невідомому напрямку. Розум затуманило й існувало лише нав’язливе бажання з’ясувати, кому належить  звірячий рев, у якому відчувалася могутність. У її вухах він звучав як пісня, солодка серенада, і це хотілося слухати вічно. Айшель не усвідомлювала куди йде, ноги самі несли її, й вона не бачила нікого на своєму шляху. 

Сама не зрозуміла, як опинилася на задньому дворі. Густий сад, під світлом зірок, купався у нічній темряві. На стінах палацу кріпилися камені, які сяяли блакитним світлом й освітлювали все навколо. Айшель ступила на траву та зупинилася. Заворожуючий рев здавався надто близько. З-за дерев щось наближалося. Шурхіт листя видавав чужі кроки. Перед дівчиною постав сніговий барс. Його білу шерсть, наче посипали легкою позолотою, та покрили круглими чорними плямами. Здавалося, це звичайна тварина з трикутним темним носом, вухами із заокругленим кінчиком та довгими білими вусами. Але коли звір підійшов ближче, дівчину заворожили його очі. Великі, сині, з ідеально чорною зіницею. Розміри барса вражали. Вищий за дівчину, з міцною статурою та довгим хвостом, змушував сумніватися у його реальності.