Глава 2

У цю мить принцесу наче позбавили повітря. Мрія вийти заміж за Джасіма, випурхнула з долоні та віддалялася з кожною секундою. Не для того, вона затіяла всю цю підміну, щоб жити як фрейліна. Забувши про усі правила етикету, посміла заперечити королю:

– Але я не можу. Моїм завданням було лише супроводити султану й повернутися до Отурії.

– Принцесу, – король зробив наголос на такому звертанні. Очевидно, його дратували відголоски звичаїв Отурії, й він намагався їх задушити ще в зародку. – Айшель буде важко звикнути до нових умов, тому твоя присутність обов’язкова, принаймні до весілля. Допомагатимеш їй освоїтися. 

– При всій повазі, я мушу повернутися, – дівчина не збиралася відступати. Побачила невдоволення чоловіка намагалася вигадати поважну причину. Навіть не вагаючись, впевнено збрехала, – мене чекає наречений, я виходжу заміж.

Вилиці короля напружилися, а в очах промайнув вогник люті. Дівчина розуміла, що ніхто не сміє заперечувати королю і своїми словами вона добряче його розізлила, але залишатися в Лимерії не могла. Рейнард на мить заплющив очі та важко зітхнув. Заспокоївшись, впевнено заявив:

– Не знаю, як в Отурії, але у нас заборонено сперечатися з королем, запам’ятайте на майбутнє. Я сказав, ти залишаєшся і це не обговорюється. – Рейнард говорив впевнено, владно, немов не існує нічого крім його бажань. Нарешті відірвав погляд від принцеси й зосередив увагу на Есен, – Вас проведуть до покоїв, там переодягнетеся й приведете себе до ладу. Вечерятимемо разом з придворними. Познайомитися з важливими людьми. Вашій фрейліні дозволяю приєднатися. Арикане, – чоловік звернувся до когось, хто стояв позаду, – проведеш принцесу, а потім зайдеш до мене.

Король мазнув пропалюючим поглядом по Айшель та розвернувся з наміром піти геть. Дівчина розуміла, якщо нічого не вдіє, то залишиться тут надовго. Її бунтівне серце не бажало миритися з цим, і відшукавши сміливість, посміла заперечити:  

– Але я не піддана Лимерії. У мене є наказ султана, який змушена виконати, тож прошу забезпечити каретою.

– Прохання відхилено. Ти залишишся тут до нашого з принцесою весілля, можеш написати листа султану. Мої рішення не обговорюються, – Рейнард говорив це навіть не глянувши на дівчину, впевнено крокував до високих дверей та зник за ними.

Айшель відчула спустошення. В одну мить розбилися усі її мрії та надії. Не для того вона відмовилася від свого статусу султани, щоб жити у чужому палаці як фрейліна. Не збиралася здаватися, й покинути ці стіни, що раптом стали ворожими, їй допоможе Есен. 

– Прошу за мною, – басистий голос чоловіка пробрався до свідомості Айшель. До неї звертався той самий чоловік з татуюваннями, що супроводжував їх усю поїздку. Він виступав як головний посол в Отурії і явно займав високу посаду. Не було сенсу опиратися, чи щось заперечувати. Принцеса понуро крокувала слідом за ним й роздивлялася порожні коридори палацу. Не вимовивши ні слова, вони піднялися на другий поверх і продовжили свій шлях. 

Айшель побачила незнайомку, що рухалася назустріч. Її рожева сукня з пишним подолом, прикрашена численними дрібними бантиками здавалася дивною. Глибоке декольте показувало трохи більше, ніж того вимагала пристойність, проте, здавалося дівчину це зовсім не бентежило. Вона посміхалася, а світлі пшеничні кучері грайливо спадали на плечі. Хитрий погляд зелених очей зосередився на Есен й зовсім не випромінював приязнь. Наблизившись, незнайомка зробила реверанс, змусивши зупинитися.

– Арикане, з поверненням! Ваша Високість, вітаю у палаці, - попри посмішку та щебетання, у солодкому голосі відчувався фальш. Чоловіка явно не тішила її присутність:

– Герцогине, невже не чули побажання короля? Він не хотів, щоб хтось гуляв палацом у день приїзду його нареченої.

– Я не знала, що принцеса уже приїхала. Якщо ми вже зустрілися, то дозвольте відрекомендуватися. Я герцогиня Дефна Гариссон, сподіваюся стати для вас подругою і наповнити життя барвами у нудні дні в палаці.

Вона невинно змахнула довгими віями та остаточно знешкодила усі перестороги Айшель своєю посмішкою. Есен посміхнулася у відповідь та намагалася бути привітною:

– Буду дуже рада нашому спілкуванню. А зараз пробачте, мені потрібно відпочити з дороги.

– Звичайно, зустрінемося пізніше, - Дефна зробила реверанс та стала вбік, пропускаючи вперед поважну свиту. Трохи петляння коридорами й нарешті дісталися до покоїв принцеси. Вони вражали величчю, хоч, на перший погляд, крісла, стіл, комод, високе ліжко частково заховане за балдахінами, канапа на тонких витончених ніжках, велике дзеркало, та шафа, нічим не вирізнялися від звичних меблів.

– Ви розміщуйтеся, а я покличу слуг, - сказавши це, Арикан зник за дверима. Есен, яка до того здавалася спокійною, запанікувала:

– Султано, що робитимемо? Король явно щось запідозрив, оскільки не бажає відпускати вас.

– Чшш, – Айшель шикнула так, що здавалося апартаментами пробігся вітер. – Не називай мене так, ще почують. Не панікуй, ввечері скажеш королю, що стомилася від моєї присутності, не бажаєш, щоб хтось тобі нагадував про Отурію й буде краще, якщо я поїду. 

Довго вмовляти Есен не довелося й дівчина погодилася на таке. Почувся стук у двері й до кімнати зайшли дві служниці. Вони занесли скриню й поставили серед кімнати. Поклонилася й одна з них несміливо озвалася: