Глава 1

Сонячні проміння проникли у карету, що їхала нерівною дорогою і цокіт кінських копит відлунням звучав у вухах Айшель. За два тижні, які дівчина пересувається каретою, ці звуки добряче набридли. Сьогодні, вона нарешті прибула до столиці, місця  призначення, але радості не відчувала. Чим менша відстань до королівського палацу, тим більше наростало хвилювання, що заважало дихати й сковувало груди. Дівчина не знала, як сприймуть її, чужинку, принцесу іншої країни, яка приїхала на власне весілля з незнайомцем. Все, що вона знала про свого нареченого це те, що він король і звуть його Рейнард. Припускала, що він може бути похилого віку й це дуже лякало.

Айшель почувалася несміливою ланню, загнаною хижаками у пастку, непотрібною річчю від якої вирішили позбутися. Дівчина двадцять дев’ята дитина у батька, султана Лимерії Мусліма Шахіна. Така кількість дітей тільки через те, що у падишаха багато наложниць і її мати одна з них. За якусь провину прогнана до старого палацу й разом з Айшель там минула її молодість. Тепер, через вісімнадцять років, султан згадав про існування нелюбимої доньки й вирішив видати її заміж за короля сусідньої країни.

Жодні благання дівчини не змогли розтопити крижане серце падишаха й змінити своє рішення. З усіх незаміжніх чотирьох доньок відповідного віку, він обрав саме її, таким чином позбувшись від неї та забезпечивши дружні стосунки з колишнім ворожим королівством Отурія. Дівчина стала платою за перемир’я і це зовсім її не тішило. Адже там, за високими стінами Лимерії, залишалися мати та коханий. Найбільше за все прагнула знову побачити Джасіма.

Айшель розуміла, якщо нічого не вдіє, то так і стане безправною королевою Лимерії. Їй набридло сліпо підкорятися, хотілося, хоча б раз зробити так, як їй велить серце. Важко зітхнула і наважилася на відчайдушний крок, який вигадала ще кілька днів тому. Розуміла, як це ризиковано, але зараз такий варіант бачила, як єдиний порятунок від небажаного шлюбу й можливість повернутися до коханого. Вона поправила паранджу, що була така ж чорна та похмура як і її настрій, та ховала обличчя від сторонніх очей. Тихо, щоб часом лимерійська королівська свита не почула цього задуму, звернулася до своєї єдиної компаньйонки:

– Есен, тобі б хотілося стати королевою?

– Та що ви таке кажете, султано, я не смію про таке мріяти, - дівчина заметушилася так, наче її звинувачують у якомусь гріху.

– Ти не мрій, а просто стань нею, – спіймавши на собі здивований погляд, Айшель пояснила, – скажемо, що ти – султана Айшель, а я твоя компаньйонка. Все одно наші обличчя ніхто не бачив.

– Але навіщо? Хто добровільно відмовляється від такої можливості? – у голосі дівчини відчувалося збентеження та нерозуміння. Принцеса на одному подиху випалила все, що так довго ятрило душу:

– Я, оскільки добре пам’ятаю, як це бути некоханою жінкою свого падишаха. За всі роки батько жодного разу не провідав матір і я не бажаю такого ставлення до себе. Скажемо, що я тебе супроводжувала, а завтра відправиш каретою мене назад до Отурії. 

Есен нервово перебирала пальцями паранджу та очевидно задумалася. Декілька хвилин їхали мовчки, поки нарешті дівчина наважилася підвести погляд на свою принцесу:

– Але, султано, падишах розгнівається.

– Він не дізнається. Я поїду до Джасіма, ми одружимося, а ти вийдеш заміж за володаря Лимерії й станеш королевою. У тебе з’явиться власна прислуга, ти купатимешся в багатстві й достатку. Дорогі прикраси, вишукані сукні, повага народу – все це стане твоїм, від тебе піде нова династія правителів Лимерії. Потрібно всього лиш називатися моїм ім’ям.

Ця пропозиція здавалася занадто солодкою й Есен не поспішала погоджуватися. Звісно, їй хотілося всього, що озвучила принцеса, але дівчина боялася припустити, що станеться, якщо відкриється їхній обман. Висіти на шибениці їй не хотілося, тому, хоч і султані не заведено перечити, проте озвучила свої перестороги:

– Але нас можуть впізнати. Чужинці бачили наші очі, у вас вони темніші й ви трішки вищі за мене на зріст.

– Не вигадуй. Хто розрізнить карі очі від темно-карих? А щодо зросту, то я сутулитимуся й ніхто нічого не помітить. Я ж і слова не вимовила у їхній присутності та й ти не дуже балакучою була. Ніхто нічого не запідозрить, тільки поводься як султана. 

Айшель зняла сіточку для волосся й оголила обличчя. Дівчина вражала своєю схожістю з матір’ю. Смуглява шкіра, прямий акуратний носик, пухкі губи, великі темні очі, що виглядали з-під дугоподібних брів та чорне мов ніч волосся. Вона справжня красуня й Есен заздрила цій красі. Компаньйонка хоч і мала подібні очі та відтінок шкіри, проте дещо різкі риси обличчя забирали у неї жіночність. Принцеса зняла масивні сережки з діамантами та простягнула своїй супутниці:

– Одягни, підозрюю король одразу захоче побачити обличчя нареченої. Головне поводься впевнено і все буде добре. Вже завтра я повертатимусь до Отурії й ніхто про це не дізнається, - для певності Айшель зняла з агатового волосся підвіску й допомогла розправити її на голові Есен. Дівчина до кінця не усвідомлюючи своїх дій, дерев’яними руками одягала прикраси. 

– Але, султано, ви розумієте, що добровільно відмовляєтеся від титулу королеви?

– Цілком. Ця жертва заради Джасіма. Я вийду заміж за коханого, що може бути краще?

Карета зупинилася й дівчата заметушилися, почали поспіхом одягати прикраси. Двері різко відчинилися й Айшель спіймала на собі пронизливий погляд чоловіка, чужинця, що супроводжував їх. Цього лимерійця принцеса помітила ще в палаці, він сильно вирізнявся від своїх співвітчизників. Довге темне волосся вибрите на скронях та заплетене у високу косу, рівні нахмурені брови наче попереджали про небезпеку, а у безодні чорних очей можна потонути. Коротка жилетка без рукавів оголювала смугляву шкіру, яку прикрашали татуювання. У верхній частині правої руки зображено місяць та зорі, а на лівій – незрозумілі для Айшель руни. На поясі, надійно закріплений у кобурі, висів меч, що  надавав лимерійцю загрозливого вигляду.