Даша
— А якщо Алекс по-справжньому хоче обмінятися?
— Даш, ти ж могла роздмухати. Є у тебе така звичка.
Подружки в чаті, на відміну від мене, сумнівалися в здібностях Стрілка.
— Вас послухати, так він на бульвар принесе мою сумку, в іншій руці букет квітів і поведе солодкою ватою годувати. Так він же знущався по телефону! Новий спосіб дражнити мене знайшов. І їдальню забувати взагалі не збирається.
— Так ти його добити вирішила? — уточнила Мел.
Щось як скажуть. Спробуй такого бугая добити. Так, злегка корону збити з білявої високості.
— Раптом щось піде не так? — занепокоєння Ангеліни і мені передалося.
— Значить, ви зможете перевірити. Якщо я ввечері на телефон так і не відповім, або замість мене почуєте Алекса — все. Ваша подруга в бігах, рятується від козлиного нашестя. Де ще не придумала, може, і до вас прибіжу в пошуках притулку.
Подруги здалися, перестали відмовляти. Просили довго Алекса не злити.
А як же я злити зможу? Це після вечірки-то!
Більше ніж нахабний Стрілок знущався у мене не вийде.
Дівчинка я турботлива, як підколював мене білявий, ось і не буду розчаровувати. Подбаю. І завдяки місцю зустрічі, вже знаю, про кого.
Пощастило ще, що сьогодні неділя і у батьків виступи безперервно до самого вечора. Поки написаного повідомлення з ноутбука на пошту виявилося достатньо. Так що час для обміну не підтискає, швидше викликає бажання і самій посміятися над деякими.
Як найвідповідальніша, а я така, приїхала на бульвар набагато раніше призначеного часу.
Чекаю не дочекаюся Стрілка. Всі думки про нього, ненаглядного, хоч би гикав там частіше, аж підстрибував. Пів дня тільки на нього і спустила через обмін. Додати вчорашній вечір з безглуздими правилами, атаку дівчини-бульдозера, нервові пошуки сумки і вийде, що Стрілок ого-го як напросився.
Підловив мене в останньому приміщенні, куди із залишками надії увірвалася за допомогою «Чари в твоїх руках». Хрещений універсальний подаруночок подарував, і не дарма вчив мене відкривати замки на всяких коробках для фокусів.
Ось там і стало зрозуміло, що Стрілок в спокої не залишить, сумку не знайду, а в передостанній кімнаті є шанс, якщо не утерти ніс цапиний, то хоча б не залишитися з порожніми руками. Після напруженого хвилювання під час танцю втекти від Стрілка хотілося з посиленим завзяттям.
Згадувала про все, поки готувалася до довгоочікуваної зустрічі. Сто років би його не бачити, а я тут пальці кусаю від нетерпіння.
Причаїлася на невидимому з боку бульвару місці. Огляд слабкий, але все ж видно трохи буде, про решту і так дізнаюся від самого Стрілка.
Дзвінок, тимчасово мого телефону, мало не підкинув у засідці. Швидше-швидше тремтячими пальцями вимкнула звук. Видам себе ще до початку зустрічі. Так завжди, продумую одне, а інше вислизає.
— Мішень, я на бульварі. Готовий до обміну. Ми з сумкою чекаємо тебе.
Так вже й готовий? Насмішкуватість чітко прослуховувалася в голосі.
Дзуськи відразу віддасть, і коню зрозуміло.
— Залиш сумку на лавочці і я скажу тобі тоді, де шукати куртку.
Фу-ух. Як же я чекала вимовити ці слова.
Обломайся, білявий.
— Що?! Що ти вже задумала? Тримаєш мене за ідіота?
Ух і зрадів. Крик Стрілка розлетівся далеко, без телефону навіть розчула.
Нормально ж запропонувала дізнатися про куртку.
І за кого мені його ще триймати?
— Рахую до трьох, — не вгамовувався Стрілок, — Дарина, ти виходиш і віддаєш мої речі, або нарікай на себе. Один, два…
Трястися від страху не виходить, сміх заважає.
— Коли згадаєш всі цифри, які знаєш, — перебила його, — Поміркуй ще про те, що куртки у мене немає. І як би тобі не запізнитися з обміном. Став на лавочку сумку, годі мудрувати. Чесно поміняємося речами і потім телефонами.
***
Алекс
Ну ні, нічого ще не втрачено.
Я пообіцяв собі, що не обдурить мене дрібна зараза? Так і буде!
Чоловіча могутня логіка проти наївних дівчачих хитрощів.
Та тьфу. Піщинка проти айсберга. Так я бачу витівки Мішені. Себе — айсбергом, зрозуміло.
Чуття хижака мовчало. Зате могутня логіка підкидала ідею за ідеєю.
Перша і найпривабливіша, вмовляла знайти Мішень. Кущі, широкі стовбури дерев, нори, десь же вона причаїлася. Хвіст підтримав. Але в могутній логіці коливалися побоювання.
Раптом куртка і справді не у неї? І зараз я профукав до всього іншого ще й водійські права. Сьогодні з'ясував, що і вони в кишені залишалися.
Друга ідея нашіптувала піти на тимчасові поступки. Мені не подобався такий розклад. Злив до скреготу зубів. Мої правила поверталися до мене ж задом.
І одне лише заспокоювало — телефон.
Хоч якась застава у мене все ж залишиться.
Наблизився до однієї з вільних лавок. Поставив сумку. І осмикнув себе зі сміхом. Ну і чого напружився?
Буду стежити за лавкою і засічу, коли Мішень виповзе з укриття.
Ось що значить мати могутню логіку! Хо-хо.
Нічого ж розумнішого хитрюга вигадати не змогла.
— Ну і де моя куртка? – здійснив відразу виклик. Розуміння, що вона ось-ось сама ж вийде за сумкою, тільки підтверджує — мішень натуральна. — Сумка на лавці. Руки порожні. Бачиш?
Підняв вгору обидві руки, в одній тримаючи телефон для обміну, і покрутив.
В якому дуплі сидить вона не знаю, але повинна бачити, якщо до лавки недалеко добиратися.
— Відійди від лавки на п'ять кроків, — додалися нові вказівки.
Ні, ви подивіться на неї. Ділова ковбаса знайшлася.
— Ти не знахабніла там, Мішень? Досить голову морочити! Жваво зізнавайся, куди куртку поділа?
— Раз ти все виконав, тоді слухай, — відзначив про себе, що моє віддалення від лавки помітила. — Тільки уважним будь, Стрілок. Краще не витрачай час на психи, а скоріше біжи на пошуки. Твою куртку я віддала тезці, шукай Олександра. У нього і забереш.
#466 в Молодіжна проза
#388 в Різне
#208 в Гумор
перше кохання, гумор, популярний хлопець та звичайна дівчина
Відредаговано: 09.07.2020