Роздiл 10

Даша

— А якщо Алекс по-справжньому хоче обмінятися?

— Даш, ти ж могла роздмухати. Є у тебе така звичка.

Подружки в чаті, на відміну від мене, сумнівалися в здібностях Стрілка.

— Вас послухати, так він на бульвар принесе мою сумку, в іншій руці букет квітів і поведе солодкою ватою годувати. Так він же знущався по телефону! Новий спосіб дражнити мене знайшов. І їдальню забувати взагалі не збирається.

— Так ти його добити вирішила? — уточнила Мел.

Щось як скажуть. Спробуй такого бугая добити. Так, злегка корону збити з білявої високості.

— Раптом щось піде не так? — занепокоєння Ангеліни і мені передалося.

— Значить, ви зможете перевірити. Якщо я ввечері на телефон так і не відповім, або замість мене почуєте Алекса — все. Ваша подруга в бігах, рятується від козлиного нашестя. Де ще не придумала, може, і до вас прибіжу в пошуках притулку.

Подруги здалися, перестали відмовляти. Просили довго Алекса не злити.

А як же я злити зможу? Це після вечірки-то!

Більше ніж нахабний Стрілок знущався у мене не вийде.

Дівчинка я турботлива, як підколював мене білявий, ось і не буду розчаровувати. Подбаю. І завдяки місцю зустрічі, вже знаю, про кого.

Пощастило ще, що сьогодні неділя і у батьків виступи безперервно до самого вечора. Поки написаного повідомлення з ноутбука на пошту виявилося достатньо. Так що час для обміну не підтискає, швидше викликає бажання і самій посміятися над деякими.

Як найвідповідальніша, а я така, приїхала на бульвар набагато раніше призначеного часу.

Чекаю не дочекаюся Стрілка. Всі думки про нього, ненаглядного, хоч би гикав там частіше, аж підстрибував. Пів дня тільки на нього і спустила через обмін. Додати вчорашній вечір з безглуздими правилами, атаку дівчини-бульдозера, нервові пошуки сумки і вийде, що Стрілок ого-го як напросився.

Підловив мене в останньому приміщенні, куди із залишками надії увірвалася за допомогою «Чари в твоїх руках». Хрещений універсальний подаруночок подарував, і не дарма вчив мене відкривати замки на всяких коробках для фокусів.

Ось там і стало зрозуміло, що Стрілок в спокої не залишить, сумку не знайду, а в передостанній кімнаті є шанс, якщо не утерти ніс цапиний, то хоча б не залишитися з порожніми руками. Після напруженого хвилювання під час танцю втекти від Стрілка хотілося з посиленим завзяттям.

Згадувала про все, поки готувалася до довгоочікуваної зустрічі. Сто років би його не бачити, а я тут пальці кусаю від нетерпіння.

Причаїлася на невидимому з боку бульвару місці. Огляд слабкий, але все ж видно трохи буде, про решту і так дізнаюся від самого Стрілка.

Дзвінок, тимчасово мого телефону, мало не підкинув у засідці. Швидше-швидше тремтячими пальцями вимкнула звук. Видам себе ще до початку зустрічі. Так завжди, продумую одне, а інше вислизає.

— Мішень, я на бульварі. Готовий до обміну. Ми з сумкою чекаємо тебе.

Так вже й готовий? Насмішкуватість чітко прослуховувалася в голосі.

Дзуськи відразу віддасть, і коню зрозуміло.

— Залиш сумку на лавочці і я скажу тобі тоді, де шукати куртку.

Фу-ух. Як же я чекала вимовити ці слова.

Обломайся, білявий.

— Що?! Що ти вже задумала? Тримаєш мене за ідіота?

Ух і зрадів. Крик Стрілка розлетівся далеко, без телефону навіть розчула.

Нормально ж запропонувала дізнатися про куртку.

І за кого мені його ще триймати?

— Рахую до трьох, — не вгамовувався Стрілок, — Дарина, ти виходиш і віддаєш мої речі, або нарікай на себе. Один, два…

Трястися від страху не виходить, сміх заважає.

— Коли згадаєш всі цифри, які знаєш, — перебила його, — Поміркуй ще про те, що куртки у мене немає. І як би тобі не запізнитися з обміном. Став на лавочку сумку, годі мудрувати. Чесно поміняємося речами і потім телефонами.

***

Алекс

Ну ні, нічого ще не втрачено.

Я пообіцяв собі, що не обдурить мене дрібна зараза? Так і буде!

Чоловіча могутня логіка проти наївних  дівчачих хитрощів.

Та тьфу. Піщинка проти айсберга. Так я бачу витівки Мішені. Себе — айсбергом, зрозуміло.

Чуття хижака мовчало. Зате могутня логіка підкидала ідею за ідеєю.

Перша і найпривабливіша, вмовляла знайти Мішень. Кущі, широкі стовбури дерев, нори, десь же вона причаїлася. Хвіст підтримав. Але в могутній логіці коливалися побоювання.

Раптом куртка і справді не у неї? І зараз я профукав до всього іншого ще й водійські права. Сьогодні з'ясував, що і вони в кишені залишалися.

Друга ідея нашіптувала піти на тимчасові поступки. Мені не подобався такий розклад. Злив до скреготу зубів. Мої правила поверталися до мене ж задом.

І одне лише заспокоювало — телефон.

Хоч якась застава у мене все ж залишиться.

Наблизився до однієї з вільних лавок. Поставив сумку. І осмикнув себе зі сміхом. Ну і чого напружився?

Буду стежити за лавкою і засічу, коли Мішень виповзе з укриття.

Ось що значить мати могутню логіку! Хо-хо.

Нічого ж розумнішого хитрюга вигадати не змогла.

— Ну і де моя куртка? – здійснив відразу виклик. Розуміння, що вона ось-ось сама ж вийде за сумкою, тільки підтверджує — мішень натуральна. — Сумка на лавці. Руки порожні. Бачиш?

Підняв вгору обидві руки, в одній тримаючи телефон для обміну, і покрутив.

В якому дуплі сидить вона не знаю, але повинна бачити, якщо до лавки недалеко добиратися.

— Відійди від лавки на п'ять кроків, — додалися нові вказівки.

Ні, ви подивіться на неї. Ділова ковбаса знайшлася.

— Ти не знахабніла там, Мішень? Досить голову морочити! Жваво зізнавайся, куди куртку поділа?

— Раз ти все виконав, тоді слухай, — відзначив про себе, що моє віддалення від лавки помітила. — Тільки уважним будь, Стрілок. Краще не витрачай час на психи, а скоріше біжи на пошуки. Твою куртку я віддала тезці, шукай Олександра. У нього і забереш.