Роздiл 8

Даша

Думай, Даша, думай. Вихід повинен бути навіть в моєму рабському положенні.

Ще пару тістечок з'їм і точно щось придумаю. Біля фуршетного столу трохи прийшла до тями. Але тільки на час. Користуючись тим, що Стрілок відволікся, будувала нові плани для порятунку.

Сумку мені потрібно повернути до кінця вечірки. Поки бажання за правилами Стрілка не виконаю — не віддасть. А виконувати мені дурні правила не хочеться. Ой, як не хочеться. Від однієї думки про пункти погано. Вже не кажучи про те, що просити вибачення повинен білявий, а не я.

Хто перший поліз, той і винен.

Вихід із ситуації ввижався єдиний... Знайти сумку!

Як тільки знайду, пошлю Стрілка в далеку дорогу, і з подружками втечемо від зграї, яка заманила нас на вечірку. У мене ж є талант знаходити загублені речі. Скільки в цирку відшукала реквізитів, а звірів і того більше. Про мене навіть мультик є — Даша Слідопит. Я така, всюди влізу і обов'язково все знайду.

Сумніви все ж були.

Раптом так легко провести нахабу білявого не вийде? Тому нічого не залишалося, як підігравати. Нехай повірить, що злякалася і вся в паніці тільки і думаю, як його козлину високість порадувати.

Потягнулася за тістечками на інший кінець столу. Не дістала і вже хотіла ближче підійти.

— Давай тарілку, я подам тобі, — запропонував мені незнайомий хлопець у смугастій краватці, через свої плани навіть не помітила, коли підійшов.

— Два тістечка, будь ласка, — показала на тарталетки з фруктами, залитими шоколадом, і віддала тарілку.

Хлопець подав тістечка, як і просила. Я подякувала, потім навіть розговорилися слово за слово. Ввічливість хлопця підкуповувала, смугастий галстук поблискував у світлі прожекторів. І найкраще в ньому було те, що він не мав відношення ні до танцюристів, ні до циркачів, просто хлопець, який виявився тут за запрошенням друзів. Ні, суперечки порушувати не збиралася. Всього лише поспілкуватися, поки доїм тістечка.

І того не дали...

— Не зрозумів? Мішень!

Позаду пролунав рик. В правилах не було ходити мені голодною.

Різко повернулась в стрибку.

— Я тут!

І залишок тістечка випав прямо на смугастий галстук. Кілька смужок забарвилися в колір шоколаду.

— Вибач, я не хотіла, — залепетала в виправдання.

Хлопець кинувся вбік, хоч і буркнув щось на зразок, нічого страшного, але по приголомшеному погляду здогадалася — прийняв за божевільну.

Ух-х і гад же білявий. Навколишні навіть страждають через правила ідіотські. Потрібно прискорюватися. Ось тільки б момент відповідний знайти.

Момент з'явився практично відразу. І зовсім не для пошуків.

О ні-і!

Тільки не зараз. Вимкніть це негайно!

Внутрішньо благала, а толку? Почалася повільна мелодія. Стрілок стояв близько до танцмайданчику посміхаючись, і всім своїм виглядом нагадуючи про перше бажання.

Ніколи б не подумала, що повільний трек може настільки нервувати. Сховатися не допоможе. Відшукає ж, гад всюдисущий. А ось пильність притупити дуже навіть варто. П'ять хвилин потанцюємо і він відстане хоч на час.

Наближаюся, мов на страту. По дорозі помітила Ангеліну, яка послала Марка. Мені б так. Замість того, сама йду проситися і запрошувати. Ганьба на мою циркову голову.

Я зможу. Я зможу. Я зможу.

До Стрілка підійшла у взагалі не танцювальному стані. З моєю напругою можна лампи запалювати. Одну б точно засвітила для білявого. Сумку спершу треба тільки знайти.

— Підемо потанцюємо?

Видавила з себе насилу.

— Що-що? Я не розчув.

Кепські справи у Стрілка. Як він танцювати зібрався, якщо двох слів розібрати не здатний?

Відкашлялась і голосніше повторила, як для особливо обдарованих:

— Алекс, запрошую тебе на танець.

Зітхнула глибоко і простягнула долоню. Зараз все і станеться.

Заплющила очі на секундочку.

Шу-ух.

Мою долоню збили. Вірніше, відштовхнули дупою. Вся з себе красуня рушила на Стрілка, ніби бульдозер, і прилипла поруч.

— Алекс, я помітила сумуєш тут один, — заворкотіла дівчина-бульдозер, — Думаю, підійду, поки пісня не закінчилася.

— Еу! Який один? Тут я взагалі-то стояла.

Помахала у неї перед очима. Ну мало що, раптом косоокість з ухилом в парубкоподібну сторону. Всяке буває.

Дівчина-бульдозер скорчила для мене незадоволену міну. Дякую, помітила все-таки. На цьому увага і закінчилася, вона продовжила мило воркотіти до Алекса.

— Хочеш підняти мені настрій, крихітко? — грайливо сказав нахаба, поглядаючи на мене і при цьому не відштовхуючи дівчину, що терлася об нього.

Яка з бульдозера крихта?! Ууу... дратують.

Підібралися обидва. Один не чує запрошення, а друга не бачить, що я перша в черзі стояла.

Все ж мені дісталася порція уваги. Капнули з високої гори.

— Ну-у, запрошення слабенько прозвучало, Дарина. Бажання погодитися не прийшло. Давай, давай, готуйся ще до наступного танцю.

Обламав мене і повів дівчину-бульдозер на танцпол.

Я не хотіла танцювати з білявим. Зовсім не хотіла. Але зараз бісилася. Злилася. І ду-у-уже сподівалася, що бульдозер своїми підборами витопче ноги безжального козла. Втім, і проти бульдозера теж лють палала не менше. Промити б її очиська лупаті. Допомогти уважніше до черги відноситись.

Ой, а чого це я стою і страждаю?

Простежила, щоб Стрілок повернувся потилицею, пригнулася і побігла вздовж сцени. В самому кінці побачила двері, куди і входив Стрілок на самому початку з моєю сумкою.

Виглянула в коридор, по обидва боки тягнулися двері. Починати потрібно з першої. Кабінет виявився відкритим, схожим на підсобне приміщення. Перевірила шафки, громіздкий стіл з наваленими порожніми коробками, заглянула в кожну. Обшарила всі кути і нічого, крім сміття, не знайшла.

На один кабінет менше. Слідопит в мені підказує, що сумка далі коридору не зникла. Я знайду тебе, моя хороша. Потерпи ще трохи. Останнє стосувалося більше до мене.