Роздiл 6

Даша

Після всіх стресів мої нерви просили заспокоїтися. Трішки розслабитися. І якщо не забути білявого, то хоча б поєднати з чимось приємним.

Ось я і поєднувала в компанії подружок після навчання.

— Даш, куди в тебе стільки цукрової вати влізе? — Ангеліна з занепокоєнням поглядала на другу за рахунком рожеву хмару, яка була більше за голову.

— Дівчата, не квапте мене. Процес лікування в розпалі, — попросила і продовжила відщипувати шматочок за шматочком, закидаючи в рот. А іноді просто носом заривалася.

Де ще я вату таку знайду, коли цирку немає? У парку мерзнути не хотілося. А в супермаркетах в стаканчиках зовсім не те. Потрібно на паличці і хмара. Тільки так. Ммм... смакота.

У мене ж залежність справжнісінька. З раннього дитинства перед виступом клоуни видавали величезну солодку вату та садили в залі або за лаштунками. Так я весело і проводила час кожні вихідні, дивлячись на батьків здалеку. Коли трюки небезпечні — ховалася за хмару. Якщо нервувала, починала їсти швидше. Загалом, цілий ватний ритуал у мене виробився.

Тому стояли ми посеред торгового центру біля дитячої зони розваг. Відвідувачі пробігали повз. Подружки тягнули пройтися по крамницях. А я все ніяк не могла відірватися і заворожено стежила, як тане моя рожеве хмара.

— Тепер же Алекс від тебе не відчепиться. Після такої ганьби тільки і буде чекати розплати, — важко зітхнувши нагадала Мел про білявого цапа.

Сама не помітила, як почала їсти вату швидше.

— Так уже й ганьба? — мені з міченими руками теж несолодко довелося. — Я майже не придумувала нічого. Повторила один з номерів наших клоунів. Вони півроку в програму включають і глядачам подобається.

— Алекс навряд чи мріяв стати клоуном, — протягнула Ангеліна.

— Зрозуміла справа. Всі мріють бути мачо і стрілками, — фиркнула я, уявляючи нахабного красеня, — Знайти собі мішень для приколів і розваг. А самим же ні-ні-ні. Де це бачено, щоб свою зоряну персону на сміх виставляти.

— Скоро дізнаємося, як він віддячить тобі за старання. Але хижаки в золотом блиску виглядали дуже смішно, — засміялася Мел.

Напружитися і правда довелося.

Три дні спостерігала за Стрілком, помічаючи деталі та звички. Зблизька розглядала рюкзак, щоб не втрачаючи часу знати, як відкрити. З усіх варіантів місця тільки їдальня підійшла. Більше ніде не виходило дістатися непомітно, а потім сховатися під іншим столом.

Закинути хлопавку і накладний ніс з вбудованим датчиком вийшло легко. Клоуни дозволили взяти у них в гримерці. Для відводу уваги впустила поруч сумку і полізла «діставати». Тоді ж і причепила ззаду до стільця гачок. Заодно частування випадково (ну буває ж таке?) витряхнулося з банки, розпливаючись фіолетовою калюжкою.

Слайм готувала особисто. Всю душу вклала, замішуючи слизьку липучку. Помічники у мене були. Ангелок стежила з укриття, поки зграя хижаків замовляли меню і розплачувалися. І Мел встигла вилити масло, «випадково» спіткнувшись після мене, біля місця Алекса.

Найскладніше трапилося потім.

Натиснути на пульті запуску дзижчання не могла. Час капав. А я два рази промазала розкладним тросом повз гачка. З третьої спроби вийшло, коли вже змокла від напруги.

Зі мною всяке було. Але та-ак! Я ще ні заради кого не намагалася і не готувалася. Іспити не зрівняються і близько по напрузі, якої зазнала. Будь на місці білявого, Єлизар, хлистом би вмазала і не морочила собі голову.

Чи радує мене результат? Ха-ха, ще й як!

Чи боюся я наслідків? Ой-ой, мамо.

Куди б сховатися від розправи наді мною бідненькою, беззахисною, слабкою дівчинкою?

— А як думаєте, якщо я завтра в масці і перуці прийду, Алекс не помітить?

Варіант сховатися за цукровою ватою відкинула. Так тільки я Стрілка не побачу.

— Даш, тебе в костюмі клоуна не помітять тільки ті, кого взагалі в універі не буде, — своїм варіантом порятунку насмішила Мел.

— Вдома сидіти теж не вихід, — і другий варіант випередила Ангеліна. — Скрізь з нами будеш ходити. Розділятися не станемо. Якось втрьох відіб'ємося.

— Може зрозуміє, що зі мною краще не зв'язуватися і сам відстане...

Вірилося мало, але звучало ідеально.

Далі ми прогулялися по крамницях. Застрягли в зоомаркеті, розглядаючи новинки для тварин. Купила ламі Трояндочці нову щітку для розчісування, а мавпочкам іграшки. Повернуться після гастролей — подарую.

Ось, якщо забути про Стрілка. Уявити, що немає його, білявого. Ніхто не потрапляв в мене оливкою. І на пальцях залишилися бліді сліди взагалі не від чорнила. Тоді місяць волі від цирку буде, як і мріяла. Навчання, прогулянки з подружками і спокійне життя. Навіть нашу майбутню поїздку на танцювальне шоу тепер вважаю відмінним приводом розвіятися. Куди завгодно готова відправитися, аби від Стрілка подалі.

***

Наступний день наступив. Взяв ось так і жорстоко наступив на мої тихі благання не бачити більше гада білявого.

Як на зло, попався одним з перших на шляху. Стояв навпроти входу і засліплював посмішкою студенток. Мені послав оскал звіриний. І здавалося, ось-ось в два стрибки наздожене.

— Гліб Романович, як же ми вас чекали, — кинулася до препода по фізіології, який повз проходив, як до рідного, і подружки за мною.

З тилом все-таки надійніше. До аудиторії доберемося без ризику.

Обернулася назад.

Дивиться. Усміхається. Хоч би на когось іншого.

Ні ж! На мене. Ніякої совісті цапиної.

Не дістанеш. Зрозумів? Подумала про себе.

А Стрілку язика показала. Капець, знову думаю про нього як про стрілка. Помста зі зворотною дією виходить.

Поки я готувалася і жадала відплати, вважала себе на крок попереду. Домоглася своєї мети. І тепер трясуся в очікуванні, коли мені прилетить відповідь. Навіть на відстані і без слів зрозуміла. Забувати мені ніхто нічого не збирається. Якийсь Стрілок без гальм попався.

Так, він сильніше. Зате я — хитріше!