Роздiл 4

Алекс

Через день після клубу в універ я приїхав у звірячому настрої. В такому тільки рвати, метати, погнатися і напасти. Неважливо в якому порядку.

Важливо на кого!

— Ну що ти скаженієш? Ти з нею пожартував, а потім і вона пожартувала. Ви просто гумор один одного не розумієте, — пояснив Кир, спец по гумору.

Коли не тобі прилітає, то всі спеціалісти.

— Про які взагалі жарти мова? Мстива колючка зіпсувала мої фартові джинси-талісман, — дорожив ними, між іншим. — Два рази в пралку закидав. Сморід залишився. І картку стягнула!

— На, тримай, до речі, поки не забув, — простягнув Марк мою банківську карту. — Скільки згадував, так і не зрозумів, коли Даша встигла до мене в задню кишеню брюк підкласти. Спритність рук у дівчини чітка!

— Може, ще нагородимо шкідницю дрібну? — розлютився я.

Безглузде знайомство повинно було закінчитися в клубі. Правда, замість імен ми дали одне одному зовсім інші прізвиська.

Я ж бачив, як вона подобріла після морозива. Якщо тільки Даша посміхалася не мені, а своїй вдалій помсті...

Викинути з голови Мішень вийшло швидко. Нічого спільного з нею немає і бути не може. Після клубу кинув речі в залі і завалився спати. Вчора цілком нормально день провів. Ніщо не передбачало біди.

А біда прийшла!

Чекала мене в квартирі, коли я пізно ввечері повернувся додому. Сморід відразу відчув. Тільки не відразу знайшов звідки. Все перерив, перевернув догори дном. Викликав санітарну службу.

І найжахливіше...

Пошуки закінчилися на фартових джинсах.

Так я і згадав клуб, влучання та буйну Мішень.

Версія про те, що не вона, залишалася.

А хто ще?

Не я ж сам собі мідії в кишені підклав. Подумав, а раптом зголоднію, так буде і підкріпитися з собою. Парочка мідій відмінна закуска. Кишені — зручне місце. Ще ковбасу можна носити там, стейк засунути на обід. Картоплю фрі утрамбувати. І перекусити десь по дорозі в дурдом.

Другий привіт від колючки був не менше жахливим. Мідії протухлі знайшлися, а банківська карта — ні. Відчув себе спочатку обкраденим, а після дзвінка Марка, жертвою вміло підлаштованого розіграшу. Друг, в той же вечір, знайшов карту у себе.

Все вказувало на одну дівчину. Спокійненько сиділа за моєю спиною, коли з нею не розмовляв і не смикав. Перед тим кидалася погрозами. І ще я бачив на столі трійці салат з морепродуктами.

Збираюся я знову забути?

Ні! Тверде і рішуче. Фіг я їй таке пробачу!

— Мішень ще отримає від мене! Дізнається, як погань всяку підкладати, — доки не розберуся, вже точно колючку не забуду.

— Почекай, Алекс, — перервав мій план відповідної помсти Марк. — Якщо я не помиляюся, то мішенню став вже ти.

— Ну так, — погодився Кир, — Стрілок Алекс влучив оливкою, і Даша стала мішенню. Потім в тебе попали мідії і... сам здогадайся, хто ти тепер для неї?

Та щоб мене.

Очманіти поворот!

Це навіть гірше, ніж я уявляв від неї. Дурна відповідь на образу.

Мало їй мого язика здалося? Провчити надумала. Від погроз перейшла відразу до дій. А потім сміялася з подружками, як обкрутила лоха непомітно.

"Простакувата" міняю на "хитрюща" для особистого опису дівчини, котра надумала так підло мстити.

Лекція вже починалася і препод запізнювався. Доведеться і мені спізнитися. Тут неподалік є те, що мені треба. Тягнути не хочу.

Підхопив рюкзак, піднімаючись з місця.

— Куди зібрався?

— Знімати клеймо мішені?

 Перед тим, як я пішов, запитали друзі.

— Це теж відбудеться. Я придумав, чим хитрющу заразу провчити. Надовго їй запам'ятається.

І поспішив на вихід з універу. До перерви потрібно підготуватися.

Незабаром ми зустрінемося і подивимося, кому цього разу буде весело...

***

Даша

— Вчора ж не підходив, міг просто викинути і все. Тільки б до нього нарешті дійшло — нічого до мене лізти, — ділилася з дівчатками нерозумінням на лекції, чому Стрілок білявий не прибіг обурюватися.

— М-да, дивно. Після твоєї витівки мало хто спокійним залишиться, — Меліссу теж дивувала реакція на подаруночок з мідій.

— Раптом не відразу помітив? Сильно поки розслаблятися не варто.

Ангеліна припустила відстрочку, і стало тривожно.

Зовсім він, чи що?

За моїми розрахунками того ж вечора мав сполошитися.

Ну гаразд, вранці.

Вчора навіть пройшла повз Стрілка з високо піднятою головою. Гордо. Впевнено. Імітувала знайомих газелей. Підстраховуючись, зрозуміло. Як декана побачила, так і причепилася на хвіст. План закричати був в запасі.

Прямо хотілося, щоб причепився. І тоді декан, щедрого на оливку нахабу, швидко б поставив на місце. Хі-хі.

Ось як, я білявого не боюся. Ні крапельки! Поруч з подружками або деканом підтверджую прізвище, вигадане моїми родичами для всього клану — Безстрашна. Ми такі!

І що? Нуль цапиної реакції.

Стояв і далі сміявся над стрекотливими дівчатками. Дві студентки розважали білявого своєю безперервною балаканиною. Мене він навіть не помітив... або зробив такий вид.

Подумаєш, боляче треба.

— Можливо, справа в іншому. Алекс подумав не на мене, а на когось ще. Якщо і сьогодні пронесе, то все — більше не треба турбуватися.

Останній варіант здавався найправдоподібнішим.

Прикро, звичайно. Ну не могла ж я мідії підписати? Хотілося, щоб розумів, хто його провчив. У будь-якому випадку, буду знати тепер, як спілкуватися з красенями з загону парубкоподібних.

Ніяких з'ясувань «по-людськи». Відразу стільцем по голові!

На перерві ми з подружками вирушили в їдальню. Мелісса потягнула з собою сусіда і нашого однокурсника, Ваню. Ми з Ангеліною йшли за ними, сміючись над парочкою. Перед поворотом до їдальні нас турбувало тільки, що вибрати на ланч. Смаколики чи корисності? А може все відразу?

Перше, що я помітила — Мелісса схопила Ваньку під руку.