Алекс
Через день після клубу в універ я приїхав у звірячому настрої. В такому тільки рвати, метати, погнатися і напасти. Неважливо в якому порядку.
Важливо на кого!
— Ну що ти скаженієш? Ти з нею пожартував, а потім і вона пожартувала. Ви просто гумор один одного не розумієте, — пояснив Кир, спец по гумору.
Коли не тобі прилітає, то всі спеціалісти.
— Про які взагалі жарти мова? Мстива колючка зіпсувала мої фартові джинси-талісман, — дорожив ними, між іншим. — Два рази в пралку закидав. Сморід залишився. І картку стягнула!
— На, тримай, до речі, поки не забув, — простягнув Марк мою банківську карту. — Скільки згадував, так і не зрозумів, коли Даша встигла до мене в задню кишеню брюк підкласти. Спритність рук у дівчини чітка!
— Може, ще нагородимо шкідницю дрібну? — розлютився я.
Безглузде знайомство повинно було закінчитися в клубі. Правда, замість імен ми дали одне одному зовсім інші прізвиська.
Я ж бачив, як вона подобріла після морозива. Якщо тільки Даша посміхалася не мені, а своїй вдалій помсті...
Викинути з голови Мішень вийшло швидко. Нічого спільного з нею немає і бути не може. Після клубу кинув речі в залі і завалився спати. Вчора цілком нормально день провів. Ніщо не передбачало біди.
А біда прийшла!
Чекала мене в квартирі, коли я пізно ввечері повернувся додому. Сморід відразу відчув. Тільки не відразу знайшов звідки. Все перерив, перевернув догори дном. Викликав санітарну службу.
І найжахливіше...
Пошуки закінчилися на фартових джинсах.
Так я і згадав клуб, влучання та буйну Мішень.
Версія про те, що не вона, залишалася.
А хто ще?
Не я ж сам собі мідії в кишені підклав. Подумав, а раптом зголоднію, так буде і підкріпитися з собою. Парочка мідій відмінна закуска. Кишені — зручне місце. Ще ковбасу можна носити там, стейк засунути на обід. Картоплю фрі утрамбувати. І перекусити десь по дорозі в дурдом.
Другий привіт від колючки був не менше жахливим. Мідії протухлі знайшлися, а банківська карта — ні. Відчув себе спочатку обкраденим, а після дзвінка Марка, жертвою вміло підлаштованого розіграшу. Друг, в той же вечір, знайшов карту у себе.
Все вказувало на одну дівчину. Спокійненько сиділа за моєю спиною, коли з нею не розмовляв і не смикав. Перед тим кидалася погрозами. І ще я бачив на столі трійці салат з морепродуктами.
Збираюся я знову забути?
Ні! Тверде і рішуче. Фіг я їй таке пробачу!
— Мішень ще отримає від мене! Дізнається, як погань всяку підкладати, — доки не розберуся, вже точно колючку не забуду.
— Почекай, Алекс, — перервав мій план відповідної помсти Марк. — Якщо я не помиляюся, то мішенню став вже ти.
— Ну так, — погодився Кир, — Стрілок Алекс влучив оливкою, і Даша стала мішенню. Потім в тебе попали мідії і... сам здогадайся, хто ти тепер для неї?
Та щоб мене.
Очманіти поворот!
Це навіть гірше, ніж я уявляв від неї. Дурна відповідь на образу.
Мало їй мого язика здалося? Провчити надумала. Від погроз перейшла відразу до дій. А потім сміялася з подружками, як обкрутила лоха непомітно.
"Простакувата" міняю на "хитрюща" для особистого опису дівчини, котра надумала так підло мстити.
Лекція вже починалася і препод запізнювався. Доведеться і мені спізнитися. Тут неподалік є те, що мені треба. Тягнути не хочу.
Підхопив рюкзак, піднімаючись з місця.
— Куди зібрався?
— Знімати клеймо мішені?
Перед тим, як я пішов, запитали друзі.
— Це теж відбудеться. Я придумав, чим хитрющу заразу провчити. Надовго їй запам'ятається.
І поспішив на вихід з універу. До перерви потрібно підготуватися.
Незабаром ми зустрінемося і подивимося, кому цього разу буде весело...
***
Даша
— Вчора ж не підходив, міг просто викинути і все. Тільки б до нього нарешті дійшло — нічого до мене лізти, — ділилася з дівчатками нерозумінням на лекції, чому Стрілок білявий не прибіг обурюватися.
— М-да, дивно. Після твоєї витівки мало хто спокійним залишиться, — Меліссу теж дивувала реакція на подаруночок з мідій.
— Раптом не відразу помітив? Сильно поки розслаблятися не варто.
Ангеліна припустила відстрочку, і стало тривожно.
Зовсім він, чи що?
За моїми розрахунками того ж вечора мав сполошитися.
Ну гаразд, вранці.
Вчора навіть пройшла повз Стрілка з високо піднятою головою. Гордо. Впевнено. Імітувала знайомих газелей. Підстраховуючись, зрозуміло. Як декана побачила, так і причепилася на хвіст. План закричати був в запасі.
Прямо хотілося, щоб причепився. І тоді декан, щедрого на оливку нахабу, швидко б поставив на місце. Хі-хі.
Ось як, я білявого не боюся. Ні крапельки! Поруч з подружками або деканом підтверджую прізвище, вигадане моїми родичами для всього клану — Безстрашна. Ми такі!
І що? Нуль цапиної реакції.
Стояв і далі сміявся над стрекотливими дівчатками. Дві студентки розважали білявого своєю безперервною балаканиною. Мене він навіть не помітив... або зробив такий вид.
Подумаєш, боляче треба.
— Можливо, справа в іншому. Алекс подумав не на мене, а на когось ще. Якщо і сьогодні пронесе, то все — більше не треба турбуватися.
Останній варіант здавався найправдоподібнішим.
Прикро, звичайно. Ну не могла ж я мідії підписати? Хотілося, щоб розумів, хто його провчив. У будь-якому випадку, буду знати тепер, як спілкуватися з красенями з загону парубкоподібних.
Ніяких з'ясувань «по-людськи». Відразу стільцем по голові!
На перерві ми з подружками вирушили в їдальню. Мелісса потягнула з собою сусіда і нашого однокурсника, Ваню. Ми з Ангеліною йшли за ними, сміючись над парочкою. Перед поворотом до їдальні нас турбувало тільки, що вибрати на ланч. Смаколики чи корисності? А може все відразу?
Перше, що я помітила — Мелісса схопила Ваньку під руку.
#457 в Молодіжна проза
#380 в Різне
#205 в Гумор
перше кохання, гумор, популярний хлопець та звичайна дівчина
Відредаговано: 09.07.2020