Розділ 9

Не думала, що знайдеться людина, що викликатиме в мене ще більшу огиду, ніж Романовський. Але білобрисий, хоч і залишався рідкісною падлюкою та шантажистом, ще жодного разу не глянув на мене таким поглядом. Поглядом, від якого хотілося прикритися, хоч я й так була в куртці, застібнутій під горло. Я не була надто лякливою, але коли його карі очі просканували мене, наче рентгеном, хребтом пронісся холодок. І якби не важезна ноша на плечах, я б уже чкурнула геть, тільки б п’ятки замерехтіли.

Та робота все ж була важливішою за всіх мажорів світу, тому довелося випрямити спину та з викликом зустріти нахабний погляд хлопця.

— Не спіши вистрибувати зі штанів, — мовила спокійно. — Піцу замовляли?

І поки Тарас кліпав очима, постукала пальцем по нашивці «Хлібна крихта». Скориставшись його розгубленістю, стягнула з плечей рюкзак і поставила його на долівку з полегшеним видихом.

— Гей, зачекай, — прийшовши до тями, замахав рукою мажор. — Давай з цим усім на кухню.

І відступив, звільняючи мені прохід.

Боже, який джентльмен…

Роздратовано підхопивши ношу за шлейку, окинула Тараса роздратованим поглядом і пройшла повз нього до квартири. Музика врізалася у вуха ще голосніше, змусивши скривитися. Невже сусіди не скаржаться? Та, згадавши, що не чула нічого, доки не відчинилися двері, вирішила, що тут, мабуть, стоїть страшенно крутезна звукоізоляція.

— Йди прямо, нікуди не звертаючи, — ледь розчула голос власника квартири за спиною і рушила коридором.

Ліворуч, за аркою замість дверей розгледіла тьмяне приміщення, в яке набилося народу, наче шпротів у консервну банку. Вони танцювали під електронну музику, з пластиковими стаканами в руках. Парочка, що стояла найближче, цілувалися так пристрасно, що, здавалося, зараз почнуть зривати з себе одяг.

Відвернувшись, я зосередилася на прочинених дверях перед собою та пришвидшилася, ледь не влітаючи в світле приміщення. Кухня була чимось схожа на ту, яку я бачила в Романовського. Цнотливо чиста від посуду, з великою кавоваркою на видному місці. Тільки вигляд мала такий, ніби по ній пройшовся торнадо. Пластикові стакани валялися на всіх поверхнях, в перемішку з пляшками і пустою тарою з-під суші, ролів та китайської їжі. Одна шухляда була вивернута на підлогу, збоку на одному кріпленні висіли дверцята… І це ж щойно шоста година вечора.

Захрустів пластик під ногою, коли я випадково стала на якийсь стакан, і Тарас фиркнув.

— Не зважай на безлад, це ще після вчорашньої туси не прибрали.

Вчорашньої? Вони взагалі встигають просихати між своїми вечірками? Тепер зрозуміло, що за приступи гієн у них щоранку…

Дійшовши до столу, я гидливо розчистила простір рюкзаком, скидаючи сміття на підлогу, та заходилася виймати ще теплі коробки. Хлопець прихилився до стіни навпроти мене та, склавши руки на грудях, похитуючись, за цим спостерігав.

— І як же тебе занесло в цю ригайлівку? — спитав раптом.

Я глянула на нього, здійнявши брову. Він що, серйозно? Здається, розумові здібності в них одні на всіх…

— Взагалі-то, привезла в цю «ригайлівку» дві «Маргарити», дві «Чотири сезони», три сирні і… — Звірилася з чеком. — І три «Гавайські». Оплата на карту чи готівкою?

Тарас фиркнув, закотивши очі.

— А ти з перчиком, кицю, — повільно мовив, облизавши нижню губу. (промо xiIkzX5S)

Від цього жесту чомусь стало страшно. Тарас був ширший за Романовського. Навіть під сорочкою було видно, що спортом цей мажор займається регулярно. Додати сюди ще звукоізоляцію, контрацептиви та масний погляд, і ставало геть не по собі.

Коли він раптом ступив уперед, я злякано сахнулася та випалила на автоматі:

— Оплата на карту чи готівкою?!

Якщо чесно, то я вже була готова віддати цьому виродку усе безкоштовно, аби лиш скоріше забратися звідси.

— Яка ж ти меркантильна, — п’яно гигикнув Тарас, дістаючи з кишені смартфон. — Кажи номер своєї карти. Скільки береш за ніч? Сорок тисяч, як і сказав Єгор?

Він продовжував бурмотіти, намагаючись розблокувати телефон, та невпинно поволі наближався до мене, змушуючи відступати, доки не вперлася куприком у кухонну тумбу. На підлогу звалилася пляшка, розбившись біля моїх ніг та заляпавши світлі кросівки вином.

Ну, супер! Тепер ще й хімчистку оплачувати.

— Чуєш, оплати піцу, і я звалюю! — Почала дратуватися. — Я взагалі-то на роботі.

— Угу-м.

Хлопець відірвався від екрану, глянув на розбиту пляшку, тоді перевів погляд на мене і зітхнув.

— Це було останнє Шато Бордо за тридцять косарів, — криво всміхнувся. — І ти його… розбила. Ай-яй-яй, погана дівчинка. З тебе компенсація.

Не встигла я подумати «якого біса?!», як брюнет, занадто швидко, як для свого стану, скоротив дистанцію та притис мене своїм тілом до тумби. Його губи опинилися в небезпечній близькості, а мої ніздрі наповнилися алкогольними випарами, від яких стиснувся шлунок.

— Що ти…

Ледь встигла відвернути голову, впершись долонями в його грудну клітку, і гарячі сухі губи зачепили вухо. Невдоволено лайнувшись, хлопець схопився за блискавку на куртці, і до мене нарешті дійшла вся паскудність ситуації. І кликати на допомогу однозначно марно. Я в чортовому лігві безпринципних багатеньких козлів.

— Тар, піца приїхала?

Почувши з коридору знайомий голос, я сіпнулася. Зловила себе на думці, що надзвичайно рада чути білобрисого, хоча ще кілька хвилин не бажала його ні чути,ю ні бачити більше ніколи в цьому житті. Коли він переступив поріг та роззирнувся, я виглянула з-за плеча неадекватного мажора. Той саме боровся з моєю рукою, якою я вчепилася в куртку на грудях, не дозволяючи її розстібнути.

— Романовський, — видихнула, спіймавши здивований погляд Єгора. — Допоможи.

Хлопець ще кілька секунд задумливо спостерігав, як Тарас намагається присмоктатися до моєї шиї, а тоді… хмикнув, розслаблено прихилився спиною до холодильника та мовив:

— Так-так-так, чудово, Савельєва. Як зливати мої файли за гроші, то ти смілива, а тепер «допоможи-и-и». Знаєш, а я на відміну від тебе, легко можу забути, що зараз тут побачив, і повернутися на вечірку. Залишивши тебе з Тарасом.